12 червня 2020 року мережею правових клубів PRAVOKATOR у партнерстві з Львівським місцевим центром з надання БВПД проведено онлайн-лекцію на тему ” Обмеження дієздатності фізичної особи”.
Чинне законодавство не містить визначення поняття недієздатності та чітких критеріїв для визнання особи недієздатною. Але, звісно, воно тісно пов’язано із поняттям дієздатності фізичної особи, під яким розуміють «усвідомлення значення своїх дій та можливість керувати ними, здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання» (ст. 30 ЦК України).
У ст. 39 ЦК України зазначено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. З чого можна зробити висновок, що недієздатність — це неможливість створення та здійснення фізичною особою своїх цивільних прав та обов’язків.
Недієздатність характеризують дві складові:
- наявність психічного захворювання;
- неусвідомлення значення своїх дій та неспроможність керувати ними;
При проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними. Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.
Таким чином, позиція Верховного суду наступна: у випадку відсутності у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними, такий висновок є недостатнім для визнання особи недієздатною.
Практика судів з питань обмеження/поновлення цивільної дієздатності:
Постанова Верховного суду від 14 лютого 2018 року по справі № 545/1691/16-ц у відповідь на доводи касаційної скарги органу опіки та піклування в особі сільської ради про те, що призначення опікуна недієздатній особі є компетенцією органу опіки та піклування за місцем обліку недієздатної особи і відповідно до ст. 60 ЦК України встановити опіку можна лише при розгляді справи про визнання особи недієздатною, а в інших випадках згідно зі ст. 61, 63 ЦК України опіка та піклування встановлюється органами опіки та піклування.
Рішення Європейського суду з прав людини по справі “Михайленко проти України” – встановлює право особи, визнаної недієздатною, безпосередньо звертатися до суду про скасування рішення про визнання недієздатною та принцип періодичного судового контролю за наявністю/продовженням існування підстав для обмеження чи позбавлення дієздатності .
Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6241/18 (провадження №61-179св20) – щодо права особи, визнаної недієздатною, безпосередньо звертатися до суду про скасування рішення про визнання недієздатною та принципу періодичного судового контролю за наявністю/продовженням існування підстав для обмеження чи позбавлення дієздатності .