Встановлення факту батьківства для отримання ОГД у разі загибелі військовослужбовця

Внаслідок кривавої війни, яку розпочала російська федерація проти українського народу, щодня гинуть найкращі сини та доньки нашої держави. Законне право сімей загиблих на одноразову грошову допомогу (ОГД) має бути беззаперечно реалізовано та ніколи не може бути поставлено під сумнів. Хоч така допомога і гарантована державою, досить часто на практиці її доводиться виборювати у суді.

Згідно вимог закону право на отримання ОГД виникає з дати загибелі (смерті) військовослужбовця, що вказана у свідоцтві про смерть. Одноразова грошова допомога розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, визначених законом. Проте належність до тієї чи іншої категорії члена сім’ї загиблого Захисника подекуди необхідно встановлювати в суді, одним з таких випадків є відсутність відомостей про батька в актовому записі про народження дитини. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Хто має право на подання заяви про встановлення факту батьківства?

матір дитини
опікун або піклувальник дитини
особа, яка утримує та виховує дитину
сама дитина, яка досягла повноліття

Предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.

Які докази необхідно долучити до заяви про встановлення факту батьківства?

Закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 зроблено висновок, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою свого батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц.

До заяви про встановлення факту батьківства як докази можна надавати такі документи:

письмові докази, які підтверджують наявність цього юридичного факту (анкети, довідки про склад сім’ї, автобіографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, копії медичних документів, виписки з будинкових книг, свідоцтво хрещення дитини, якщо в ньому записані біологічні батьки дитини та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб);
сімейні фото, відео матеріали;
показання свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником та про безпосереднє визнання померлим свого батьківства за життя;
докази того, що у інший спосіб неможливо внести зміни до актового запису про народження дитини (відмова відділу ДРАСЦ);
витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини з відміткою про те, що запис про батька дитини вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, оскільки відсутність даних про те, що запис про батька дитини вчинено за вказівкою матері, виключає можливість задоволення заяви про встановлення факту батьківства щодо померлого, з яким мати дитини не перебувала у шлюбі, на підставі статті 130 СК України (правова позиція Верховного Суду, викладена у справі від 21.02.2020 №643/9245/18).

Зазначений вище перелік не є вичерпним та може розширюватись в залежності від конкретних обставин справи.

Чи обов’язково проводити ДНК експертизу?

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах для формування доказової бази. Водночас, висновки судово-генетичної експертизи суд оцінює з урахуванням положень статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Чи можливо провести посмертну ДНК експертизу?

Чинне законодавство не заперечує таку можливість, тому у разі наявності матеріалів для відповідного експертного дослідження таку експертизу можливо провести за ухвалою суду. Посмертна судово-генетична експертиза є допустимою в тому числі шляхом ексгумації тіла померлого, щодо якого вирішується питання про встановлення факту його батьківства.

Чи можливо проведення ДНК експертизи без ексгумації тіла?

Так, проведення ДНК експертизи можливе без ексгумації тіла за умови наявності біологічних зразків (крові або іншого біологічного матеріалу) померлого, придатних для проведення ДНК експертизи.

У яких випадках такі зразки могли відбиратись?

Такі зразки могли відбиратись в рамках кримінального провадження за фактом зникнення особи.

Як правило разом із поданням заяви (повідомлення) про розшук особи, зниклої безвісти, здійснюється відбір у рідних військовослужбовця біологічних зразків для проведення молекулярно-генетичної експертизи в рамках кримінального провадження. Надалі Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром (ДНДЕКЦ) МВС України (його підпорядкованими підрозділами) ДНК-профіль родича вноситься до бази даних Центрального обліку генетичних ознак людини (ЦОГОЛ) з метою подальшої перевірки на предмет генетичної спорідненості з ДНК-профілями тимчасово невстановлених осіб.

У разі ідентифікації (встановлення генетичної спорідненості ДНК-профілів) за результатами проведеної судової молекулярно-генетичної експертизи ДНК-профіль померлого, щодо якого вирішується питання про встановлення факту його батьківства міститиметься в базі даних ЦОГОЛ.

Також, після констатації факту смерті тіло загиблого військовослужбовця доставляють в морг для проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення причини смерті. Як правило, експертом відбираються біологічні зразки померлого, які в подальшому зберігаються у відповідному бюро судово-медичної експертизи.

Так,у справі № 575/954/22 судово-генетична експертиза проводилась із використанням біологічних зразків загиблого військовослужбовця, які відбирались при розтині тіла та були висушені на марлевому тампоні і зберігалися в Харківському обласному бюро СМЕ.

Розглянемо іншу ситуацію: особи є родичами кровного споріднення, однак в документах, що посвідчують особу та/або документах про народження особи містяться розбіжності (помилки). В такому випадку необхідно звертатись до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин.

Заявниками у справі можуть бути:

спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом так і за заповітом і для яких у зв’язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки;
особи, які мають право на пенсію у зв’язку із втратою годувальника і яким органи пенсійного фонду відмовили в її призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини;
інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для них.

В заяві про встановлення факту родинних відносин обов’язково повинно бути зазначено:

який факт заявник просить встановити та з якою метою;
причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт (довідка органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість відновлення втрачених документів, виправлення помилки, неможливість внесення змін і доповнень);
докази, що підтверджують викладені в заяві обставини та наявність цього факту (документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб, пояснення свідків).

Судова практика

Встановлення факту родинних відносин із загиблим сином: рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29.01.2024 у справі №: 539/6064/23, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.01.2024 у справі № 344/24053/23.

Інколи необхідно доводити факт родинних відносин між померлими особами.

Так у справах №207/6410/23, №295/12320/23 заявники доводили, що померлі батьки загиблих військовослужбовців є дійсно їх батьками, оскільки заявникам було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги. Причиною відмови стали розбіжності в свідоцтвах про народження загиблих військовослужбовців та свідоцтвах про смерть їх батьків.

До якого суду подавати заяви ?

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно статті 257 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян. Законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду згідно з Постановою від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).