Як відомо, в Україні починаючи з 2017 року поступово впроваджується реформа деінституалізації (реформа інтернатних закладів) – процес заміни системи інституційного догляду на систему, яка забезпечує виховання дітей в сім’ї чи в умовах максимально наближених до сімейних. Станом на 2020 рік у інтернатних закладах перебувають близько 105 тисяч дітей. При цьому 92,3% з них мають хоча б одного з батьків, і лише 7,7% дітей в інтернатах – сироти. 17,3% з усіх дітей в інституціях мають інвалідність, усі інші – звичайні діти, чиї батьки за різних обставин не здатні забезпечити їм гідного піклування і виховання в родині.
Процес деінституалізації розпочався із затвердженням 9 серпня 2017 року урядом Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки і Плану реалізації її першого етапу. Відповідно до Національної стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менше 0,5% від загальної кількості дитячого населення (зараз – 1,5%). А ті діти, хто за різних причин все ж залишаться в інституціях, а не в сім’ях – житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних (до 10 осіб в одному закладі).
У кожній громаді мають з’явитися доступні й якісні послуги для сімей з дітьми. Буде існувати ринок цих якісних послуг, не менше 50% з яких будуть надавати професійні громадські організації.
Одним з напрямів впровадження реформи деінституалізації є сприяння активному розвитку та поширенню альтернативних форм сімейного виховання. До них можна віднести створення дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей а також патронат над дитиною.
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) — сім’я чи окрема особа, яка бере на виховання не менше як 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей в ДБСТ не повинна перевищувати 10 осіб разом з біологічними дітьми сім’ї. При створенні ДБСТ батькам-вихователям місцевою владою надається індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира, обладнані необхідними меблями, побутовою технікою та іншим необхідними обладнанням.
Прийомна сім’я — сім’я чи окрема особа, яка бере на виховання у сім’ю, на власну житлову площу від 1 до 4 дітей. У такі сім’ї влаштовуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
Патронат над дитиною — це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. Патронатна сім’я є формою тимчасового влаштування дитини, яка опинилась в складних життєвих у зв’язку тією чи іншою складною обставиною (до прикладу: хворобою матері, яка потрапила в лікарню і не має на кого залишити дитину; відмовою від дитини в пологовому відділенні; перебуванням дитини в небезпеці; у зв’язку з насиллям, жорстоким поводженням в сім’ї, вагітністю неповнолітньої, від якої відмовились батьки; потребою перепочинку, вирішення нагальних проблем, лікуванням, одинокої матері, яка виховує дитину з інвалідністю тощо). Якщо криза в її біологічній родині вирішилась, дитина повертається до мами й тата. Якщо ні – вона може піти в прийомну сім’ю (чи ДБСТ), або ж бути всиновлена.
У патронатну сім’ю влаштовуються діти, які як правило не є сиротами і їхні батьки не позбавлені батьківських прав. У патронатній сім’ї одночасно не можуть перебувати діти з різних сімей, як це дозволяється у прийомній сім’ї чи ДБСТ.
Дізнатись більше про альтернативні форми сімейного виховання можна переглянувши онлайн-зустріч з експертом “Альтернативні форми сімейного виховання” організовану мережею правових клубів PRAVOKATOR спільно з Львівськи центром соціальних служб “Між нами”. Спікерка – Єлизавета Боброва.
Судова практика Верховного суду з питань позбавлення батьківських прав у інфографіці:
Корисні посилання:
Постанова КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 “Деякі питання здійснення патронату над дитиною”
Положення про дитячий будинок сімейного типу
Довідково-інформаційна платформа WikiLegalAid