Конституцією України передбачено, що: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
“В аспекті права на охорону здоров’я, в цій статті пропоную розглянути правові та медичні підстави для звільнення від покарання у зв’язку із тяжкою хворобою та проаналізувати правозастосовну практику з цього питання” – зазначила адвокатка Ірина Смірнова.
Кримінальним кодексом України (надалі – КК України) визначено мету покарання, під якою розуміють не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Крім того, покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Тому виникає логічне запитання, чи можуть бути досягнуті цілі покарання у тому випадку, якщо засуджена особа страждає на тяжку хворобу і до засудженого неможливо застосувати основні засоби виправлення? Очевидно, що не у всіх випадках.
Саме для зазначених вище випадків, в кримінальному законодавстві і передбачений інститут звільнення від покарання та його відбування, крім іншого, звільнення від покарання за хворобою.
КК України передбачено: «Особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи».
З наведеного можна зробити висновок, що для звільнення від покарання або від подальшого його відбування є необхідним наявність двох критеріїв: медичного та юридичного.
Медичний критерій передбачає наявність в особи тяжкої хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання. Порядком організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі (надалі – Порядок) передбачено, що медичному обстеженню з метою підготовки та подання до суду матеріалів для вирішення питання про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання підлягають засуджені, які захворіли в установі відбування покарань (надалі – УВП), а також особи, які захворіли до засудження, але їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в переліку хвороб (далі – Перелік хвороб), які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Тому у випадку, якщо засуджений вже приступив до виконання покарання і знаходиться в УВП, передбачено наступну процедуру звільнення від відбування покарання за хворобою:
- Обов’язкове лікування й обстеження хворого в стаціонарних умовах закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби (далі – ДКВС) або закладів охорони здоров’я державної або комунальної форм власності. За наявності у засудженого ознак хвороби, визначеної Переліком хвороб, лікуючий лікар невідкладно складає медичний висновок, який погоджує завідувач відповідного закладу охорони здоров’я ДКВС. Завідувач закладу охорони здоров’я спільно з лікуючим лікарем забезпечують направлення хворого засудженого, а також необхідної медичної документації на найближче засідання лікарсько-консультативної комісії (далі – ЛКК).
- З урахуванням результатів медичного обстеження засудженого, проведеного лікування та заключного діагнозу проводиться медичний огляд засудженої особи ЛКК закладу охорони здоров’я ДКВС (у разі неможливості перенаправлення хворого засудженого до закладу охорони здоров’я ДКВС медичний огляд засуджених осіб проводиться ЛКК закладів охорони здоров’я державної або комунальної форм власності). З урахуванням результатів особистого медичного огляду хворого засудженого, вивчення даних медичної облікової документації щодо обстеження, лікування, надання рекомендацій тощо ЛКК негайно складає висновок про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком хвороб.
- Голова комісії невідкладно ознайомлює з висновком щодо наявності захворювання, визначеного Переліком хвороб засудженого.
- Висновок щодо наявності захворювання передається не пізніше наступного робочого дня після огляду засудженого до УВП, у якій обліковується такий хворий засуджений на дату огляду цією комісією.
- На підставі висновку щодо наявності захворювання, визначеного Переліком хвороб, адміністрація УВП, у якій обліковується засуджений, протягом доби після отримання зазначеного висновку готує подання до суду про вирішення питання для звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою. До подання додаються особова справа засудженого і висновок щодо наявності захворювання, визначеного Переліком хвороб.
При цьому законодавством передбачено, що засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою, залишається у закладі охорони здоров’я до прийняття судом остаточного рішення.
Таким чином медичний критерій передбачає наявність не будь-якої тяжкої хвороби, а саме хвороби, яка входить до зазначеного вище Переліку хвороб.
Необхідно звернути увагу на те, що з клопотанням про звільнення від покарання за хворобою можна звернутися не тільки вже на стадії виконання вироку (в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України), але ще до ухвалення вироку, тобто на стадії розгляду справи судом.
Про це свідчить диспозиція КК України, яка розмежовує випадки звільнення особи від покарання та від подальшого відбування покарання.
Зазначена норма закону передбачає два види звільнення від відбування покарання за хворобою: відмова держави від подальшого виконання покарання щодо особи, яка має тяжку хворобу та відмова держави від виконання призначеного відносно тяжко хворої особи покарання.
Відмінність полягає у тому, що при першому виді звільнення від відбування покарання таке покарання вже відбувається особою, а при другому – воно тільки призначене судом і ще не відбувається.
Проте, аналіз судової практики не свідчить про одностайність думки суддів щодо застосування ч. 2 ст. 84 КК України на етапі призначення покарання.
Як приклад можна навести ухвалу Одеського апеляційного суду від 18.02.2020 у справі № 499/752/17 в якій суд відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги послався на те, що: «положення ст. 84 КК України про звільнення від відбування покарання за хворобою застосовуються до осіб, які вже відбувають покарання, а не до осіб, відносно яких вироки не вступили в законну силу. А, враховуючи, що оскаржуваний вирок ще не вступив в законну силу та обвинувачений не набув статусу засудженого, апеляційний суд позбавлений можливості розглянути питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі вимог ст. 84 КК України та прийняти рішення, як просить захисник, оскільки законодавством визначений відповідний порядок при звільненні від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу».
Дійсно, хоча Порядок передбачає, що з відповідним поданням до суду має звертатися саме адміністрація УВП, проте чисельна судова практика свідчить, що з клопотаннями про звільнення від покарання активно звертаються самі засуджені, їх захисники.
Проте, у такому випадку є необхідність клопотати перед судом про направлення засудженого на обстеження до ЛКК, витребування медичної документації та особової справи на засудженого. Суди у такому випадку покладають обов’язок забезпечення проведення ЛКК відносно засудженого на відповідний центр охорони здоров’я ДКВС України. У випадку відсутності в матеріалах справи висновку ЛКК суди відмовляють у задоволенні клопотання про звільнення від покарання за хворобою.
Якщо особа ще не набула статусу засудженою і має тяжку хворобу, у такому випадку необхідно клопотати про призначення і проведення у справі судово-медичної експертизи, на вирішення якої необхідно ставити щонайменше таке питання: «чи відносяться хвороби обвинуваченого до тяжких хвороб, хронічних, невиліковних, які перелічені в Переліку хвороб.
Аналіз судової практики свідчить, що на експертизу судами ставилися, наприклад, такі питання як: «Чи наявні у обвинуваченого будь-які захворювання? Якщо так, то які саме, яка їх форма та стадія? Чи потребують виявлені хвороби постійного амбулаторного спостереження, а в період загострення стаціонарного лікування в умовах медичного закладу з відповідним спеціалізованим відділенням? Чи перешкоджають вказані захворювання відбувати покарання (в т.ч. у вигляді позбавлення, обмеження волі) обвинуваченому, оскільки потребують постійного, безперервного амбулаторного, стаціонарного лікування в спеціалізованих медичних закладах?».
В постанові пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» акцентовано увагу на необхідності суду встановити, крім іншого, що хвороба перешкоджає відбувати покарання або той факт, що дальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення здоров’я чи інших тяжких наслідків.
Юридичний критерій звільнення від покарання за хворобою зобов’язує суд, крім врахування характеру захворювання обвинуваченого (засудженого), врахувати і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого та інші обставини справи. Суди при розгляді таких категорій справ також враховують відношення хворого до лікування (наявність фактів ухилення).
Щодо підстав відмов судами у задоволенні клопотання про звільнення від покарання за хворобою, як приклад, можна навести наступне:
– недотримання процедури, передбаченої «Порядком організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», а саме: відсутність висновку ЛКК в матеріалах справи;
– уникнення обвинуваченим суду, під час розгляду кримінального провадження, оголошення особи в розшук (поведінка під час розгляду справи);
– попереднє звільнення судом від покарання за вчинення аналогічного злочину у зв`язку із хворобою, якою продовжує хворіти особа;
– поведінка обвинуваченого/засудженого під час розгляду справи в суді, під час відбування покарання;
– неналежне відношення (уникнення) обвинуваченого/засудженого до лікування;
– висновок ЛКК складено та підписано комісією ЛКК у неналежному складі, що ставить під сумнів його законність (при цьому питання про проведення судово-медичної експертизи не ставилося);
– відсутності документальних підтверджень про те, що якість надання медичної допомоги засудженому не відповідає нормам та стандартам надання медичної допомоги особі, яка відбуває покарання в установі виконання покарання та інші.
Важливі дії при здійсненні захисту осіб, які відбувають покарання в установі виконання покарання дивіться в інфографіці.
У випадку, якщо у особи наявна тяжка хвороба, яка не підпадає під Перелік хвороб, проте стан такої особи постійно погіршується, при цьому отримати адекватну, належну медичну допомогу в УВП не вбачається за можливе, при наявності документальних підтверджень, на мою думку, необхідно ставити питання про звільнення такої особи від покарання за хворобою.
При цьому необхідність звільнення від покарання слід аргументувати впливом умов відбування покарання на перебіг хвороби. Оскільки, перебування хворої особи під вартою, де вона не має можливості отримати необхідну медичну допомогу, може свідчити про порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У випадку ненадання належної медичної допомоги ув’язненій особі, необхідно ставити питання про нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження або покарання (про що також свідчить практика ЄСПЛ, наприклад рішення у справах “Єрмоленко проти України”, “Ільхан проти Турції”, “Аертс проти Бельгії”, “Кудла проти Польщі”, “Мельник проти України”, “Яковенко проти України”, “Похлєбін проти України”, “Пєтухов проти України”, “Логвіненко проти України”, “Салахов та Іслямова проти України” тощо).
Надання необхідної медичної допомоги особам у місцях ув’язнення є обов`язком держави.
Тому, при розгляді такої категорії справ суди мають обов’язково, крім інших обставин, враховувати адекватність медичної допомоги, яку отримує особа в умовах ув’язнення та доцільність подальшого утримання такого хворого з огляду на стан його здоров’я. А захисники в свою чергу мають збирати всі необхідні докази щодо адекватності медичної допомоги в умовах несвободи.
На мою думку, заслуговує на увагу та є правильною практика тих суддів, які розглядаючи справи та встановивши факти порушення права засудженого на належну медичну допомогу реагують на це шляхом: повідомлення відповідних установ до чиїх обов’язків входить слідкувати за недопущенням порушення прав засуджених під час відбування покарань; зобов’язують провести відповідне медичне обстеження засудженому; зобов’язують провести Медико-соціальної експертизи для встановлення групи інвалідності та ін. При цьому про вжиті заходи та їх результати зобов’язують повідомити суд, чим забезпечують реальний контроль за виконанням такого рішення суду.
В якості висновку необхідно зазначити, що особам з тяжкими хворобами, відносно яких ставиться питання про призначення покарання, або тим, які вже відбувають покарання повинно бути забезпечена реальна можливість без будь-яких зволікань вчасно встановити реальний стан їх здоров’я і наявність/відсутність підстав для звільнення від покарання або від подальшого його відбування.
Недопустимі будь-які зволікання зі сторони пенітенціарної системи при виявленні серед засуджених осіб з тяжкими хворобами та направленні відповідного подання до суду. В свою чергу захисники мають вчасного звертатися з відповідними клопотаннями про звільнення від покарання або його подальшого відбування, щодо своїх підзахисних та збирати весь обсяг необхідних доказів. А суди мають здійснювати розгляд таких категорій справ в найкоротші строки.
*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи мережі правових клубів “Стань автором PRAVOKATOR”