Представляємо вашій увазі підбірку висновків Верховного Суду щодо допустимості та належності доказів:
- Постанова Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № № 204/6541/16-к: не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Тому, навіть якщо докази отримані в той час, коли сталося порушення того чи іншого права, однак це порушення прямо не впливало на отримання доказу, а лише співпадало у часі, це не є достатньою підставою для висновку, що докази отримані «внаслідок» такого порушення.
- Постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18:суд першої інстанції встановив, що жоден із письмових доказів, доданих до позовної заяви, не засвідчений у встановленому порядку; позивач не зазначив, оригінали яких доказів наявні у нього та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивача; учасникам справи роз`яснено вимоги до подання письмових доказів. За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог докази не є допустимими, тому відмовив у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю. Натомість апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що надані позивачем копії документів не засвідчені у встановленому порядку; зробив помилковий висновок, що такі копії документів є допустимими, оскільки інші сторони не заявили про їх недостовірність; не врахував, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
- Постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 759/3547/17: відхиляючи висновок стаціонарної експертизи від 07 червня 2018 року № 373, виконаний комісією експертів, апеляційний суд послався на те, що ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи не підписана одним із присяжних, а тому висновок експертизи є неналежним доказом. Проте апеляційний суд не врахував, що в цій категорії справ призначення експертизи є обов’язковим, заявник у суді першої інстанції заявив клопотання про призначення експертизи, проте процедура призначення експертизи була порушена з вини суду першої інстанції. Апеляційний суд зазначений недолік суду першої інстанції не усуну та безпідставно відхилив клопотання заінтересованої особи про проведення повторної судовопсихіатричної експертизи, чим порушив вимоги частини п’ятої статті 12 ЦПК України, яка зобов’язує суд сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Кодексом.
- Постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 755/1549/22: отримавши процесуальні документи в електронній формі, суд має здійснити перевірку, чи містить такий документ електронний підпис. Доступ до перевірки електронного підпису є відкритим, а тому суд має можливість та зобов’язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного. Апеляційний суд не врахував, що оригіналом є саме документ в електронній формі, а його паперова форма – відтворена на папері копія. Тож передусім суд має досліджувати на предмет підписання електронний документ, а не його паперову копію.
- Постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 753/13197/18: апеляційний суд зазначив, що експертний висновок, складений за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 23 квітня 2018 року № 85/2018-ЕВ-ЦК, є неналежним доказом, оскільки він не містить обов’язкових реквізитів до висновку експерта, передбачених статтями 106, 102 ЦПК України. Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки оспорюваний експертний висновок не є висновком експерта у розумінні статей 102, 106 ЦПК України.