Порядок повернення дитини, яку незаконно вивезли за кордон

В умовах повномасштабної війни питання повернення дітей з-за кордону стало більш гостро. Як відомо, в період воєнного стану виїзд дітей, які не досягли 16 років може здійснюватись у супроводі одного з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків. В багатьох сім’ях рішення про виїзд дитини за кордон було прийнято батьками спільно, проте є і такі випадки, коли один з батьків (чи законних представників) самовільно, без згоди іншого з батьків, здійснив вивезення дитини за кордон. Або ж виїзд відбувся за спільною згодою, але після завершення узгодженого періоду перебування дитини за кордоном (в порушення усної або письмової домовленості) той з батьків, з яким перебуває дитина, відмовляє у її поверненні в Україну. Що робити в таких випадках?

Основним міжнародно-правовим актом, який регулює порядок повернення дитини або доступу до дитини до вирішення питання про повернення дитини в Україну є Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року. 

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб). Конвенція чинна у відносинах між Україною та 85-ма країнами світу.

Конвенцією передбачено можливість звернення із заявою про повернення дитини із-за кордону в Україну або із заявою про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка постійно проживає за кордоном. Одночасне подання обох заяв неможливе.

Водночас, одночасно з поданням заяви про повернення дитини можна просити суд чи інший компетентний орган іноземної держави встановити тимчасовий порядок доступу до дитини до вирішення питання про повернення дитини в Україну.

В цій статті ми детальніше розглянемо саме порядок звернення із заявою про повернення дитини в Україну.

Етап 1. Зібрати всю можливу інформацію щодо вивезення дитини

• якщо немає точної інформації чи знаходиться дитина за кордоном чи в Україні, то можна також звертатися до поліції, яка відповідно до покладених на неї завдань розшукує осіб у випадках, визначених законом;
• звернутися до Державної прикордонної служби за інформацією чи перетинала дитина український кордон. Якщо так, то коли, через який пункт пропуску, з ким та за якими документами.
• зібрати всю інформацію про обставини, за яких відбулось вивезення дитини, опитати своїх родичів, знайомих, сусідів щодо відомих їм обставин.

Етап 2. Пересвідчитись, що ситуація відповідає всім умовам застосування Конвенції

• Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та іноземною державою, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується.
• На момент подання заяви дитині не виповнилося 16 років (по досягненню дитиною 16-річного віку застосування Конвенції припиняється).
• До виїзду з України дитина постійно проживала на території України (1 рік і більше).
• До моменту вивезення дитини або її утримування за кордоном заявник ефективно здійснював права піклування (опіки) щодо дитини (заявник не був позбавлений або обмежений у батьківських правах).
• Дитину не повернуто в Україну після закінчення строку, визначеного статтею 157 Сімейного кодексу України або зазначеного в документі, на підставі якого дитину було тимчасово вивезено за кордон.

Увага! Конвенція не застосовується у разі вивезення дитини тимчасово без наміру змінити державу постійного проживання дитини або заявником надано нотаріально засвідчену згоду на зміну дитиною держави постійного місця проживання.

Етап 3. Розпочати процедуру повернення дитини в Україну

Не бажано затягувати з ініціюванням цієї процедури, оскільки відповідно до ст. 12 зазначеної Конвенції визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому і адміністративному органі тієї Договірної держави, де перебуває дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Хто може звернутись?

• Один із батьків (усиновлювачів);
• Опікун (піклувальник), під чиєю опікою чи піклуванням перебуває дитина за рішенням органу опіки та піклування або суду;
• Прийомні батьки;
• Батьки-вихователі;
• Патронатні батьки (на період дії воєнного стану);
• Керівники закладів різних типів, форм власності та підпорядкування, в яких передбачено цілодобове перебування дітей (якщо вони є законними представниками дітей).

Куди необхідно звертатись?

Заявник може самостійно обрати до якого  якого органу звертатися із заявою про повернення дитини, зокрема до:

• Міністерства юстиції України безпосередньо: в електронній формі на електронну пошту: [email protected] та поштовим зв’язком, якщо можливо, на адресу: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 або до його територіального органу (Міжрегіональні управління Міністерства юстиції в областях).

Увага! В електронній формі документи, у тому числі фотографії, мають подаватися у форматі “.pdf”. Один файл повинен містити документ, складений українською мовою, та переклад цього документа на офіційну мову іноземної держави, до якої спрямовуватиметься пакет документів.

• Центрального органу іноземної держави, до якої дитину вивезено або на території якої дитина утримується/проживає. Назву Центрального органу відповідної іноземної держави та його контактні дані можна знайти за посиланням.

Етап 4. Підготовка та надсилання заяви

Перш за все необхідно ознайомитися з інформацією щодо заповнення заяви про сприяння поверненню дитини.

Після цього необхідно заповнити та власноручно підписати заяву про повернення дитини (додаток 1 до Порядку).

Увага! В заяві має бути обов’язково зазначено державу, до якої дитину вивезено або в якій дитина утримується, або декілька держав, в яких дитина ймовірно перебуває або перебувала, та адресу в іноземній державі (якщо відомо).

3. Заповнити та власноручно підписати довіреність відповідно до статті 28 Конвенції(формуляр довіреності за посиланням).

До заяви необхідно додати:

• копію свідоцтва про народження дитини;
• довідку про реєстрацію місця проживання дитини в Україні;
• копії рішень судів або органів опіки та піклування щодо питань, пов’язаних з піклуванням про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини (у разі наявності);
• будь-які інші документи, що стосуються справи;
• фотографії дитини та особи, яка вивезла та/чи утримує дитину за кордоном (за наявності).

Крім того, потрібно додати переклади заяви, довіреності та інших документів, які додаються до заяви, на офіційну мову іноземної держави, в якій знаходиться дитина. Переклад повинен бути скріплений та засвідчений перекладачем (кожен документ окремо). Нотаріальне засвідчення документів та їх перекладів, а також консульська легалізація чи проставлення апостиля, не вимагається.

На виконання Закону України “Про захист персональних даних” додати заповнену і підписану власноручно згоду на обробку та передачу персональних даних до державних органів України, визначених у Порядку, та Центрального органу іноземної держави (зразок за посиланням). Переклад згоди робити не потрібно.

Разом із супровідним листом на ім’я Міністерства юстиції України, складеним в довільній формі, в якому слід також зазначити контактні номер телефону та електронну пошту заявника, надіслати зазначені в пунктах 2 – 6 документи до Міністерства юстиції України.

Етап 5. Пошук та повернення дитини

Отримавши заяву, Міністерство юстиції звертається до уповноважених органів України та інших держав з проханням про допомогу у виявленні місця перебування неповнолітньої особи та сприянні її добровільному поверненні на батьківщину.

 В яких випадках справу про повернення дитини може бути закрито?

• втрачено зв’язок із заявником (ненадання письмової відповіді на запит Міністерства юстиції України протягом шести місяців з дня вихідної дати листа);
• між сторонами укладено мирову угоду щодо місця проживання дитини та/або порядку доступу до дитини;
• заявник відмовився від вжиття подальших заходів у справі;
• дитина фактично повернулася в державу постійного проживання;
• набрало законної сили рішення суду, яким справу про забезпечення реалізації прав доступу до дитини вирішено по суті;
• відсутні правові підстави для апеляційного та/або касаційного оскарження рішення суду першої та/або апеляційної інстанції;
• інформація про місцезнаходження дитини та особи, яка її ймовірно вивезла або утримує на території України, відсутня;
• відсутні відомості про в’їзд дитини на територію України, крім випадку, коли місцезнаходження дитини на території України фактично встановлено Національною поліцією України;
• минуло шість місяців після інформування заявника про суд іноземної держави, компетентний розглядати справу на підставі Конвенції, відносно тих держав, які зробили застереження відповідно до статей 26, 42 Конвенції, якщо внутрішнє законодавство іноземної держави не передбачає надання подальшого сприяння заявникам у справі;
• минуло шість місяців після інформування заявника про суд України, компетентний розглядати справу на підставі Конвенції, відносно заявників, що проживають на території держав, які зробили застереження відповідно до статей 26, 42 Конвенції, та у разі, коли заявник звернувся до адвоката або іншим чином призначив приватного представника;
• отримано від Державної міграційної служби України інформацію про прийняте рішення щодо визнання дитини та/або особи, з якою перебуває дитина на території України, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”;
• державним виконавцем надіслано органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, за винятком відновлення виконавчого провадження в результаті скасування судом постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження;
• центральним органом іноземної держави поінформовано про закриття справи у зв’язку з вжиттям вичерпних заходів або неможливістю вжиття заходів відносно заяви, визначених статтею 7 Конвенції, відповідно до внутрішнього законодавства цієї іноземної держави (пункт 27 Порядку).