PRO роль юристів у збереженні української мови

Тетяна Крашеніннікова, кандидат філологічних наук, доцент, завідувачка кафедри прикладної лінгвістики Вищого навчального приватного закладу “Дніпровський гуманітарний університет”. Авторка понад 80 наукових праць. Голова Школи ораторської майстерності “Перуниця”

Мову вважають найбільшим надбанням людства, бо вона формує особистість, сприяє її внутрішньому впорядкуванню, підтримує зв’язок із культурою та традиціями, стимулює відчуття приналежності до нації, держави. Українська мова сьогодні активно виборює своє європейське демократичне майбутнє, поступово зміцнює позиції як державна, розвиває структуру та займає провідне місце у багатонаціональному українському суспільстві. Її завдання сьогодні – виступити єднальним елементом народу України. Як не дивно, але велику роль у збереженні української мови відіграла юридична діяльність. Якщо ми поринемо у відому нам історію, то можемо простежити такі цікаві факти.

Факт 1

Мовою законодавства, діловодства, офіційного та приватного листування в добу Київської Русі була давньоукраїнська мова. Один із її підвидів – юридично-ділова мова, яку використовували під час укладання міждержавних документів, регулювання внутрішніх адміністративно-державних норм. Уже в ті давні часи юридичний документ відповідав своєму призначенню, мусив бути точним, лаконічним, зрозумілим. Все, що могло викликати непорозуміння або двозначність не допускалося у творах ділової писемності.

Факт 2

На основі традицій східнослов’янського звичаєвого права з елементами язичництва (згадка про кровну помсту) і писемних договорів Русі з греками у 30-х роках ХІ ст. при Ярославі Мудрому оформляється «Руська правда». Мова цього тексту – східнослов’янська, народна; лаконічна, стисла. Висловлені в ній думки (певні юридичні положення) вкладалися у короткі речення. У тексті документа функціонувала народна лексика і фразеологія, що свідчило про її тісний зв’язок із живою мовою давньоукраїнської народності: убити, брат, голова, положити тощо. Особливе значення мали статути князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого: ці документи внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне і кримінальне право та у мову законодавства.

Факт 3

 У ХІІІ-ХІV століттях цінні зразки мови дають судові документи, які фіксували живе мовлення свідків та підсудних, адже для точності відображення фактів виникала потреба в дослівному записі свідчень, тому в них наявні мовні риси різних соціальних верств українського народу. Сторони в судовому процесі часто використовували правові звичаєві норми, переказували їхній зміст стислими реченнями. Унаслідок постійного вживання останні перетворилися у стислі, але надзвичайно змістовні, красномовні формули, з яких виформувалися основні принципи звичаєвого права й народної правосвідомості.

Факт 4

Основою офіційно-ділового стилю Великого князівства Литовського у ХІV–ХV століттях стає давньоукраїнська мова, яка на той період мала статус офіційної мови. З другої половини ХІV ст. давньоукраїнська мова стає державною у Великому князівстві Литовському. Такий статус сприяв розвиткові громадсько-політичної, юридичної, військової, мовознавчої, торгівельної термінологій на основі мовного фонду. Лексика української мови цього періоду представлена переважно в офіційних юридичних документах, кодексах кримінального і звичаєвого права. Серед документації також є грамоти молдавської держави, де українська літературна мова була офіційною.

З історії відомо, що українську мову протягом декількох століть забороняли більше 400 разів. У цьому разі ми говоримо нашим юристам дякуємо. Адже завдяки вашим попередникам у професії, сьогодні ми маємо в українському діловому мовленні такі вироблені мовні засоби, як: широке використання суспільно-політичної, адміністративно-канцелярської термінології та нейтральної лексики; специфічну фразеологію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора; обмежена синонімія; наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко реґламентоване розміщення і будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками); характерними для цього стилю є прості поширені речення; вживаються також і складні речення із сурядним та підрядним зв’язком, із відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями.

Факт 5

 Важливу роль відіграли юридичні традиції у фольклорній спадщині України. Супровідним елементом у судових справах була шапка. У XVI ст. детально було описано юридичний звичай, що іменується в актах Литовсько-Польської держави особливим терміном – ставить шапку. Якщо відповідач не визнавав справжності документів, представленим позивачем, або зовсім відсутні були письмові документи, справа вирішувалася на підставі показань свідків. На вимогу судді позивач повинен був представити свідків для підтвердження справедливості свого позиву. «Ставить шапку» ­– це посилання на свідків. Позивач ставить шапку до відомих свідків, а відповідач або приставляв до них шапку, або не хотів приставляти; ставили шапку не лише чоловіки, а й жінки і не тільки до одних живих свідків, а й до речових доказів. Іноді обидві сторони ручалися головою за справедливість своїх показань і ставили шапку «під утратою горла». У Великому князівстві Литовському (XVIII ст.) це був найстаріший звичай присяги або свідчення. Свідок, відомий своїми бездоганними рисами, знімав шапку і, поклавши її на стіл перед суддями, говорив: «як цю шапку кладу в твої руки, так готовий я покласти і голову – запоруку справедливості моїх показань». Крім цього, слово шапка, як елемент судової системи, відображена у прислів’ях та приказках в українській мові: Пан хоч і шапку зніме, то і в шапці правди нема; Не тоді спати, як товариш шапки шукає; Задирай голову настільки, щоб шапка не злетіла; Стільки наговорив, що і в шапку не набереш. Необхідно пам’ятати, що кожен елемент культури несе в собі досвід попередніх поколінь і допоможе сучасним людям повернути рідні традиції, а юриспруденція активно їх зберігає у своїй історичній практиці.

21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Лише у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Граючись із мовним питанням, у 2014 році Україна втратила територіальну цілісність унаслідок неоголошеної війни з боку Російської Федерації. Агресія Росії проти України призвела до окупації Криму та частини Донбасу.

Шановні юристи, непослідовна мовна політика держави викликає у багатьох громадян України занепокоєння і разом із тим дозволяє окремим політичним силам періодично спекулювати мовним питанням, особливо в період виборів. Своєрідність мовної ситуації в Україні полягає ще і в тому, що в окремих місцевостях, і навіть регіонах, українська мова, незважаючи на її офіційне визнання, залишається в занедбаному стані і потребує захисту так само, як і мови національних меншин.

На завершення, вашій увазі 5 цікавих порад юристам щодо використання новацій Українського правопису 2019 у юридичній мові:

1

Унормоване написання слів «Ви», «Ваш» тощо з великої літери: це робиться тільки як форма ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних документах тощо, адресованих безпосередньо цій людині – але в текстах іншого характеру літера завжди мала.

2

Слово хабар переведене у м’яку групу і тепер відмінюється за зразком: хабаря, хабареві, хабарем… раніше було «хабара» і т. д. (але: у складних словах із хабар сполучним голосним є лише о: хабародавець, хабаромісткість, хабароодержувач).

3

• Міністе́рство осві́ти і нау́ки Украї́ни, Ра́да націона́льної безпе́ки та оборо́ни Украї́ни, Організа́ція економíчного спів­ро­бíт­ництва і ро́звитку, Міжнаро́дний ва­лю́т­ний фонд;
• Управлі́ння осві́ти Шевче́нківської держа́вної адміністра́ції в мі́сті Киє́ві, Прокурату́ра мі́ста Ки́єва, Апеляці́йний суд Закар­па́­ської о́бласті, Націона́льний банк Украї́ни.
• У назвах найвищих органів влади і державних установ України (Верхо́вна Ра́да Украї́ни, Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни, Конституці́йний Суд Украї́ни, Верхо́вний Суд Украї́ни) з великої букви пишемо всі слова.

4

З’являється варіативність у великій-малій літерах для державних посад: в офіційних текстах – Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр, у неофіційних – президент, голова Верховної Ради, прем’єр-міністр тощо.
У назвах свят День Незалежності України, День Соборності України, День Конституції України всі слова пишуться з великої літери як виняток.

5

Тепер «топ-100», «топ-десять» – «поза законом».

Просто у правопис внесли уточнення щодо написання модного слова «топ»: Компонент топ- із числівниками не поєднуваний. Тобто написання на кшталт «топ-100», «топ-десять» тощо – порушення правопису! Для передавання поняття чогось найпершого (чи найостаннього), найважливішого, чільного, провідного або найгіршого багата українська мова має досить засобів, і не варто збіднювати її до одного-єдиного способу, ще й чужого.