Вперше в режимі онлайн дискусійний клуб «Legal matrix» (укр. – правова матриця) об’єднав близько 40 експертів, серед яких адвокати, правозахисники, журналісти, медіаюристи, представники громадських організацій та уповноваженого з прав людини, навколо питань інтернет свобод та свободи слова в інтернеті під час пандемії коронавірусу.
Тема дискусії, як ніколи актуальна, бо питання свободи в період карантину порушувалось українськими ЗМІ чимало разів. Зокрема, були випадки, коли засоби масової інформації та інтернет-ресурси розголошували персональні дані осіб, які потребували самоізоляції, або користувачі соціальних мереж поширювали неправдиву інформацію стосовно таких осіб.
Так, під час обговорення вказаного питання, медіаюристка ГО «Платформа прав людини» Людмила Опишко зазначила: «Ми всі зацікавлені в тому, щоб отримувати достовірну інформацію, особливо під час пандемії Covid-19, коли тиск на свободу слова в Україні посилився. З одного боку, з’явилось чимало фейкової та маніпулятивної інформації, яка могла завдати шкоди життю та здоров’ю громадян. Найбільше таких повідомлень поширювалось в мережі Інтернет».
Експертка також зазначила, що громадський сектор активно протидіяв поширенню фейкової інформації, розвінчуючи подібні неправдиві відомості, прикладом чого є робота Громадської організації «Центр Медіареформи» в рамках проєкту StopFake.
Проте, з іншого боку, збільшився тиск на свободу вираження й з боку держави. Оскільки нерідко до адміністративної відповідальності почали притягувати за репости повідомлень у Фейсбуці, зроблені з ресурсів, яким користувачі довіряли. Тож не дивно, що під час карантину в Україні збільшилась кількість судових справ стосовно обвинувачення користувачів соціальних мереж, блогерів та журналістів у поширенні неправдивої інформації, що може викликати панічні настрої.
Так, за квітень – травень 2020 року експертами ГО «Платформа прав людини» в рамках постійного моніторингу порушення цифрових прав в України, було здійснено аналіз 80 постанов суду у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 173-1 КУпАП. Виходячи з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у п’ятій частині справ констатовано порушення цифрових прав громадян (див. Аналітичний звіт ГО «Платформа прав людини» щодо моніторингу порушення цифрових прав в України за квітень та травень 2020 року).
Аналіз судової практики показує, що вона є досить суперечливою та неоднозначною. Навіть щодо фактично однакових складів правопорушень суди приймають кардинально протилежні рішення: або вказують про відсутність складу адміністративного правопорушення, або визнають вину та притягують особу до відповідальності, що в окремих випадках призводить до порушення прав громадян.
Ці порушення пов’язані, насамперед, з тим, що суди не встановлюють повний зміст повідомлення, яке стало підставою для складення адміністративного протоколу, або не завжди оцінюють його на предмет достовірності чи недостовірності. А також, визнаючи особу винуватою у вчиненні правопорушення, не обґрунтовують, чому вони дійшли висновку про наявність в особи умислу посіяти паніку чи порушити громадський порядок.
Так, в контексті дискусії над цим питанням, юрист, член громадської організації «Лабораторія цифрової безпеки» Максим Дворовий, погоджуючись зі спірною судовою практикою в Україні, також звернув увагу на міжнародний досвід застосування відповідальності за поширення фейків: «Проблема полягає в неоднорідності практики, тобто відповідальність в одних справах застосовується, а в інших ні, хоча справи майже однакові. На щастя, практика України не в поганому світовому тренді. У світі з цим набагато гірше. Відповідальність за фейки існує в багатьох країнах світу, в тому числі й кримінальна. Наприклад, в Угорщині за поширення дезінформації під час пандемії передбачена кримінальна відповідальність до 5 років ув’язнення.
А також Вірменія, яка з поміж держав, яка ратифікувала конвенцію про захист основних прав і свобод людини, зазначила, що будь-яка інформація про коронавірус щодо кількості хворих, їх стану здоров’я та інша інформація може публікуватися винятково за допомогою посилань на офіційні дані, а будь-яка інформація, яка не відповідає офіційній, має негайно видалятися особами, що її поширили. Тим самим, Вірменія фактично монополізувала інформацію про коронавірус. В цьому контексті Україна не зазнала якихось проблем зі свободою вираження поглядів в Інтернеті саме в контексті пандемії.»
Крім цього, великою проблемою, з якою стикнулася не тільки Україна, але й інші держави – є контроль за пандемією. В цьому напрямку багато країн пішли шляхом розробки й встановлення різних додатків на смартфони та комп’ютери для того, щоб відстежувати дотримання самоізоляції та місця знаходження тих людей, які хворіють або, які отримали позитивний результат тестів, а також для тих, хто вже перехворів. Наприклад, в деяких країнах ці додатки дозволяли в режимі онлайн отримати сигнал, що поруч десь знаходиться людина, яка хвора на коронавірус або вже перехворіла на нього. Деякі країни запроваджували онлайн карти, які показували збільшення осередків захворювання у реальному часі. Тобто здійснювався контроль за діями людей, які захворіли або які знаходяться в зоні ризику. Фактично така система є системою контролю за людьми та їх діями. Правозахисники почали активно відстежувати такі речі, наскільки це відповідає стандартам прав людини? Наскільки держава в боротьбі за захист загальних інтересів охорони життя та здоров’я пропорційно втручається у приватність? Наскільки вона забезпечує захист персональних даних збираючи великі масиви інформації та особливо чутливої про здоров’я? В різних країнах зроблено дуже різні висновки.
Інша проблема, яка виникла, стосувалась питань, пов’язаних з персональними даними та конфіденційною інформацією. Щодо законодавчої бази України, то вона є застарілою та такою, що не готова до умов пандемії. Багато механізмів потребують доопрацювання, зокрема в частині захисту персональних даних при зборі, обробці та зберіганні інформації через мережу.
У вище згаданому звіті ГО «Платформа прав людини» також проведено моніторинг законодавчих ініціатив, які були запроваджені в Україні (див. результати моніторингу за травень 2020 року). Так, одним із перших прийнятих протиепідемічних законів був закон, який передбачав відсутність необхідності отримання згоди на обробку, збір та зберігання персональних даних, які необхідні в боротьбі з пандемією. Закон передбачив мету для збору такої інформації, порядок її знищення. Наразі очевидно, що карантин є довготривалим. Проте, законодавством так і не визначено коло державних органів, які мають право на збирання та зберігання такої інформації, а також не передбачено прозорий механізм збору такої інформації.
Згодом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України, якою деталізовано порядок запровадження додатку «Дій вдома», хоча він встановлюється добровільно для тих людей, які знаходяться на самоізоляції. Однак, в постанові так і залишилися терміни, визначення яких можуть бути розтлумачені по-різному, та не окреслено чіткий і зрозумілий порядок збору та передачі інформації. Таким чином, існує потреба вдосконалення цих механізмів щодо пропорційності втручання, мети збору такої інформації й захисту для дотримання міжнародних стандартів та відповідної практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про захист персональних даних» теж дозволяє без згоди отримувати інформацію, яка необхідна державним органам для виконання своїх повноважень, але в ній є виключення стосовно інформації щодо охорони здоров’я.
Україна нічим не відрізняється в контексті світових трендів щодо розробки та запровадження додатку «Дій вдома». Як зазначається на одному з офіційних ресурсів Кабінету Міністрів України, в основі мобільного застосунку «Дій вдома» є закордонний досвід країн, які використовують цифрові інструменти для забезпечення безпеки громадян в період пандемії. За своїми принципами функціонування, ІТ-архітектурою та функціями мобільний застосунок «Дій вдома» є аналогом польського Kwarantanna Domowa.
Наразі, мобільним застосунком «Дій вдома» обробляються персональні дані, види яких визначені підпунктом 1 пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 13 квітня 2020 р. № 555-IX “Про внесення змін до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб», (далі – Закон № 555-IX). Згідно з вказаним Законом: «дозволяється обробка персональних даних без згоди особи, зокрема даних, що стосуються стану здоров’я, місця госпіталізації або самоізоляції, прізвища, імені, по батькові, дати народження, місця проживання, роботи (навчання), з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в порядку, визначеному в рішенні про встановлення карантину, за умови використання таких даних виключно з метою здійснення протиепідемічних заходів». Цим же Законом передбачено, що «… На період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни дозволяється збирання та обробка персональних даних без згоди фізичних осіб».
Протягом 30 днів після закінчення періоду встановлення карантину такі дані підлягають знеособленню, а у разі неможливості – знищенню.
В результаті порівняння вказаних норм маємо колізію, пов’язану зі строками й умовами обробки персональних даних без згоди особи. З одного боку, персональні дані не можуть оброблятися довше, ніж 30 днів з моменту закінчення карантинних заходів, а з іншого боку, протягом такого ж строку персональні дані, що обробляються на підставі Закону № 555-IX підлягають знищенню, а за не можливості це зробити – знеособленню. Тому, питання, проте, що буде з персональними даними після оприлюднення офіційного рішення про скасування карантинних заходів залишається досить відкритим.
Олександр Бурмагін – виконавчий директор, ГО «Платформа прав людини» зауважив, що сам факт, що якийсь державний реєстр потрапляє у вільний доступ для продажу є очевидним фактом порушення прав людини на захист персональних даних. І тут постає питання: чи був ефективний захід з боку держави, як реакція на такі факти? Як ефективно реагувати на такі факти? Є відповідні практики Європейського суду з прав людини щодо реагування з боку держави у вигляді блокування певних сайтів та є напрацьовані стандарти. Але все ж таки залишається актуальним питання, як ефективно блокувати, щоб не порушити права і свободи? Зараз розробляється законопроєкт, в якому, зокрема, буде порушено питання щодо онлайн медіа та його визначення, як окремого виду.
Крім цього, експерти активно обговорювали питання, як соціальні мережі, реагуючи на виклики, що постали в умовах пандемії, змінюють політику розміщення контенту, який може спровокувати негативні явища та реакції суспільства.
«Соціальні мережі починають реагувати на виклики, що постають зараз і впроваджують свою політику щодо контенту, який поширює фейки та конспірологічні теорії, мову ворожнечі, тобто той контент, який може спровокувати негативні явища в суспільстві» – зазначила представниця Українського інституту медіа та комунікації Діана Дуцик.
В контексті цього обговорення експерти також погодилися з думкою, що сьогодні доцільно скласти карту практик, які є ефективними в напрямку регулювання Інтернет свобод, з урахування змін у політиці поширення контенту у соціальних мережах, а також досвідом громадських організацій у протидії фейками в інтернет-ресурсах. Окрім цього, існує потреба в посилення ролі етики в медіасередовищі, а також пошуку балансу в регулюванні Інтернет свобод.
Директор Української фундації правової допомоги Микола Сіома, звернув увагу на окремий підхід при розв’язанні проблем, пов’язаних з інформаційною безпекою, з урахуванням потреб та інтересів тих, кого ця проблема безпосередньо стосується: «Питання інформаційної безпеки важливе, однак не менш важливо знайти стейкхолдерів та працювати з кожним із них, оскільки саме така робота здатна випрацьовувати дієві алгоритми для подальшого їх впровадження.»
Під час заходу учасники брали участь в інтерактивному опитуванні, відповідно до якого більшість вважає, що карантин вплинув на
свободу вираження поглядів онлайн та інтернет свободи. Також, більшість погоджується з твердженням, що захист персональних даних в Україні на низькому рівні. Крім цього, учасники вважають, що державні механізми втручання в інтернет свободи та свободу вираження поглядів онлайн можуть існувати за умови пропорційності їх застосування, але їх впровадження повинно стати результатом спільних дискусій та обговорень.
Так, за результатами експертної дискусії виявлено блок питань з вказаної проблематики, які потребують окремого детального обговорення та опрацювання в рамках наступних заходів, зокрема:
1. Важливість для суспільства єдності судової практики.
2. Наслідки від поширення чуток для держави та суспільства в цілому.
3. Захист від тиску на ЗМІ та етичні стандарти в медіа.
4. Інформація та її захист, цільове її використання чітко визначеним колом державних органів.
5. Законодавче закріплення онлайн медіа та його чітке визначення.
6. Удосконалення чинного законодавства, розробка нового.
7. Запровадження дієвих механізмів реагування на джерела інформації.
8. Визначення меж свободи слова в Інтернеті.
9. Запобігання поширенню мови ворожнечі та конспірологічних теорій.
10.Пропорційний державний контроль в умовах карантинних обмежень.
11.Дезінформація з боку органів державної влади.
Довідково:
Захід відбувся за організації Координаційного центру з надання правової допомоги та мережі правових клубів PRAVOKATOR спільно із програмою «Підтримки Інтернет Свободи в Україні», яку втілює в Україні Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) з кінця травня 2020 року. Програма розрахована на 2,5 роки, та її метою є: посилення експертизи в питаннях інтернет свобод та національної безпеки, покращення юридичної обізнаності, підвищення спроможності українських організацій громадянського суспільства (далі – ОГС) до захисту та просування Інтернет свобод, а також стимулювання взаємодії між ОГС, приватним сектором та державними органами.
В рамках цієї програми заплановано ряд заходів різного формату з вказаної проблематики, зокрема круглі столи, симпозіуми, тренінги, семінари, дискусійні клуби «Legal matrix» (укр. – правова матриця) та інші.