Перелік категорій військовозобов’язаних осіб, які мають право на отримання відстрочки від призову під час мобілізації, визначений у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі – Закон). Однією з таких підстав є те, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, за винятком тих, хто має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Проте, коли ми переходимо із теорії до практики, виникає низка проблем із реалізацією цієї норми закону.
Якщо у випадку, коли військовозобов’язаний записаний батьком у свідоцтвах про народження всіх трьох або більше дітей і перебуває у шлюбі з їхньою матір’ю, ситуація є зрозумілою, то питання щодо надання відстрочки чоловікам, на утриманні яких перебуває троє і більше дітей, зокрема вітчимам, викликає багато спірних питань.
Детальніше про це розповідає Наталія Митюк, головна юристка сектору Городоцьке бюро правничої допомоги Самбірського відділу надання безоплатної правничої допомоги Західного управління надання БПД Західного МРЦ.
Відповідно до п 3 додатку № 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, для осіб, які мають право на відстрочку, зокрема жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (за винятком тих, хто має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), документами, що підтверджують право на відстрочку, є:
- свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов’язаного та один із таких документів;
- свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір’ю (батьком) дітей (трьох і більше);
- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір’ю);
- рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов’язаним;
- письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їхньому вихованні;
- рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов’язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Саме через це до судів стали частіше надходити заяви про встановлення факту утримання дітей, зокрема від вітчимів.
Відповідно до статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні, реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Також у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Ця ж позиція відображена і в Постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” №5 від 31.03.1995”. У ній зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо відповідно до закону ці факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Враховуючи цю позицію, Зарічний районний суд м. Суми від 06.06.2024 по справі № 591/2943/24 відмовив у задоволенні заяви, оскільки “заявник звернувся до суду з метою закріплення факту, який ніким не оспорюються та не ставиться під сумнів. На думку суду, встановлення факту утримання заявником трьох неповнолітніх дітей не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві”.
Наразі в більшості випадків суди відмовляють у задоволенні таких заяв. Наприклад, Тростянецький районний суд Вінницької області у своєму рішенні від 03.06.2024 у справі № 129/593/24 відмовив заявнику через те, що “чинним законодавством не передбачено обов’язку інших осіб, до якого вони відносять вітчима, здійснювати утримання дітей, і немає потреби встановлювати такий факт в судовому порядку”.
Горохівський районний суд Волинської області у рішенні від 04.09.2024 № 165/2387/24 також відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на те, що “заявник не довів суду, що така допомога надається лише ним, а не матір’ю неповнолітніх дітей, на яку такий обов’язок покладений відповідно до ст 180 СК України. Суду не надано доказів того, що заявник працевлаштований та отримує дохід у розмірі, достатньому для забезпечення своїх особистих потреб, утримання трьох неповнолітніх дітей, в тому числі дітей від першого шлюбу його дружини”.
Позитивна практика
Однак у судовій практиці трапляються і позитивні рішення. Так Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 08.07.2024 по справі № 755/6685/24 встановив факт перебування на утриманні заявника чотирьох дітей (рідної доньки та трьох дітей дружини від першого шлюбу). На підтвердження факту утримання дітей було надано такі докази:
- довідка про реєстрацію місця проживання дітей із заявником;
- копія довідки про придатність квартири для проживання в ній;
- довідки зі школи, з яких вбачається, що навчанням та вихованням дітей займається вітчим і мати;
- довідка про розмір заробітної плати заявника, який дозволяє йому утримувати дітей на належному рівні;
- довідки-характеристики з місця праці, які підтверджують, що вихованням дітей займаються мати та вітчим.
Березнівський районний суд Рівненської області у своєму рішенні від 21.05.2024 по справі № 555/341/24 також встановив факт перебування на утриманні заявника неповнолітніх дітей, батько яких помер. У цьому випадку суд врахував також показання свідків, які в судовому засіданні пояснили, що “заявник утримує неповнолітніх дітей, турбується про їх фізичний і духовний розвиток, а діти дуже добре ставляться до нього. Сім’я дружна, разом проводять вільний час і заявник повноцінно виконує роль батька для дітей”.
Як видно з наведених прикладів, у судів немає єдиного підходу до розгляду заяв про встановлення фактів перебування дітей на утриманні. Крім того, жоден нормативний документ не містить чіткого переліку документів, які підтверджували б факт утримання дітей для особи, якщо вона є вітчимом для дітей або утримує нерідних дітей добровільно. Через це встановлення факту утримання дітей залежить від розсуду суду та наявних доказів, наданих заявником. Як свідчить аналіз судової практики, більш-менш стандартним набором документів є:
- довідка про спільне проживання батьків і дітей;
- акт обстеження житлово-побутових умов сім’ї;
- довідка про належний дохід утримувача дітей;
- характеристики з місця праці;
- довідки зі школи, з яких вбачається хто займається вихованням і утриманням дітей;
- покази свідків.
Звісно цей перелік не є вичерпним і повинен доповнюватися залежно від кожної конкретної ситуації та фактів, які треба довести.
Отже, від того, як буде складено позовну заяву, які юридичні наслідки будуть викладені в ній, та які докази будуть надані, залежатиме рішення суду: чи встановити він факт утримання, чи відмовити у задоволенні заяви.