Сьогодні у рубриці “Сase-study: практика юристів БПД” розглянемо кейс від Вікторії Пазурчик, начальниці відділу безоплатної правової допомоги Миколаївського місцевого центру з надання БВПД. Справа стосується скасування заборгованості за кредитом на загальну суму 88 041грн. Діліться своїми успішними кейсами захисту прав клієнтів тут.
Фабула справи
До Миколаївського місцевого центру з надання БВПД звернулась малозабезпечена особа для відновлення свого майнового права. Адже випадково дізналась про рішення суду прийняте ще в 2016 році, про стягнення з неї грошової суми в розмірі 88 041 грн, начебто на підставі кредитного договору. Проте, громадянин лише отримував пенсію у вказаній фінансовій установі та ніколи ніякими кредитами чи позичками не користувався.
Під час спілкування із особою працівниця Центру з’ясувала, що заборгованість він не визнавав, вважав її такою, що порушує його майнові права та підлягає скасуванню. Вікторія виявила, що дата отримання спірного кредиту та нарахованої заборгованості фактично спростовується наявними документами в заявника. Фахівчиня також звернулась до суду для детального ознайомлення з матеріалами спірної справи та прийнятого рішення.
Алгоритм вирішення справи
Маючи всі необхідні документи та відомості адвокатка підготувала заяву до суду на скасування заочного рішення. Суд призначив розгляд справи за поданою заявою та згодом скасував заочне рішення прийняте в 2016 році, також призначив новий розгляд справи. Враховуючи, що попереднє рішення було скасовано це дало змогу Вікторії підготувати необхідні документи та зупинити стягнення заборгованості із пенсії заявника на період розгляду справи до прийняття остаточного рішення. Слухання справи відбувалось майже 2 роки. Протягом цього терміну представники банку неодноразово намагались зменшити розмір позовних вимог аби заявник визнав хоча б якусь заборгованість. Проте, дотримання правової позиції обраної адвокаткою та заявником дало свої результати. Нещодавно Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову банківській установі в повному обсязі, адже вважав позов банку недоведеним та тим самим захистив право заявника скасувавши нараховану йому заборгованість повністю в розмірі 81 041грн. (489/5689/16-ц)
Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач, брав на себе зобов`язання із отримання кредиту зі сплати винагороди за користування кредитом, суду позивачем не надано. Таким чином, позовні вимоги в задоволенню не підлягають, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладених у постанові від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16. При цьому, в анкеті-заяві не зазначено, що саме є складовою даної заяви, що саме є складовою частиною, як зазначає позивач, укладеного між сторонами кредитного договору , щосаме на ці Умови, погодився відповідач (що також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц). Також, відсутні докази того, що з «Умовами та правилами надання банківських послуг затверджених наказом відповідач був ознайомлений та своїм підписом надав згоду з ними. Також, зазначені, надані позивачем до матеріалів справи, як докази взагалі не містять і передбачають реквізитів позичальника, його підпису, а отже їх застосування до спірних правовідносин є безпідставним (зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 05.03.2018 по справі №192/156/17-ц).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава – учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух.
З долученої позивачем копії наказу від 20.02.2007р. №PR-2007-249, до заперечень, на яку посилається позивач, не можливо встановити чи був підписаний наказ взагалі, оскільки в документі міститься позначка (шаблон № 907) та відсутній підпис. Вказані недоліки призводять до того, що доказ здобутий із порушенням ч.4 ст.95 ЦПК України, а отже є недійсним та не може бути врахований судом при прийнятті рішення та покладений в його обґрунтування. Інші обставини викладені у «запереченнях» позивача вже надавались позивачем до суду та наявні в матеріалах справи.
Ознайомитись з рішенням по справі №489/5689/16-ц можна тут