Сьогодні у рубриці “Сase-study: практика юристів БПД” розглянемо кейс щодо самовільного зайняття земельної ділянки від Вікторії Кулік, адвокатки, яка співпрацює з Лівобережним київським місцевим центром з надання БВПД.
Фабула справи
Органами досудового розслідування особа обвинувачувалася в тому, що вона у період з початку квітня по кінець грудня 2017 року (точні дата і час досудовим розслідуванням не встановлені), маючи прямий умисел, діючи з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажаючи їх настання, діючи всупереч вимогам статей 116, 123-126 Земельного кодексу України (далі – ЗК), що регламентують набуття і реалізацію права на землю, усвідомлюючи, що він не має жодних рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання в користування земельної ділянки, розташованої за певною адресою, самовільно заволодів вказаною земельною ділянкою комунальної власності водного фонду в межах стометрової прибережної смуги р. Дніпро, розташованою на території пам`ятки ландшафту місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра», яка належить до земель історико-культурного призначення місцевого значення на підставі положень ст. 53 ЗК та ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», площею 0,2448 га, розмістив на ній «Кафе на деревах «Скворечник» шляхом встановлення дерев’яної огорожі з територіальної частини о. Труханів та розміщення на ній шести тимчасових споруд розмірами: 0,0021 га, 0,0003 га, 0,0021 га, 0,0003 га, 0,0031 га, 0,0014 га.
Такі дії орган обвинувачення кваліфікував за ч. 2 ст. 197-1 КК як самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо особливо цінних земель.
Алгоритм вирішення справи
- За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 4 листопада 2019 року особу визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК (Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
- Київський апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2021 року вирок щодо особи залишив без змін.
- Прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, просить скасувати його ухвалу та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції:
- не надав належної оцінки доказам як кожному окремо, так і їх сукупності, дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність вчинення особою кримінального правопорушення, чим допустив порушення положень статей 86, 94 КПК, що перешкодило йому ухвалити законне і обґрунтоване рішення;
- належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора;
- в ухвалі фактично продублював вирок суду першої інстанції;
- необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторний виклик і допит свідків та дослідження доказів. Натомість, зазначивши в ухвалі показання цих осіб, переписав їх з вироку суду першої інстанції, не вказав в ухвалі про їх недопит в апеляційному суді.
Проте Верховний суд зазначив, що посилання в касаційній скарзі прокурора про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги прокурора, не відповідають змісту ухвали, оскільки цей суд надав обґрунтовані відповіді на зазначені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.
Безпідставними є також і доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що в ухвалі суд апеляційної інстанції фактично продублював вирок місцевого суду.
Не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні обвинувачення в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
Верховний суд дійшов висновку, що даних про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність чи допущено такі істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
Отже, касаційна скарга не була задоволена.
Ознайомитись з рішенням по справі №755/4801/18 можна тут.