PRO Стамбульску конвенцію: переваги та ризик для України

РАТИФІКАЦІЯ СТАМБУЛЬСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ – ЧОМУ ЦЕ АКТУАЛЬНО СЬОГОДНІ?

ООН закликала Україну прискорити ратифікацію конвенції Ради Європи «Про запобігання та протидію насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» (так звана Стамбульська конвенція). Таким чином в представництві ООН в Україні відреагували на відповідну петицію до президента, що набрала понад 25 тисяч голосів, необхідних для її розгляду.

(Учасниці та учасники акції «Марш жінок – 2020» в Києві, 8 березня 2020 року. Основною вимогою нинішнього маршу є ратифікація Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству над жінками та домашнього насильства, відомої як Стамбульська конвенція Фото: УНІАН / Олександр Синиця)

У представництві зазначили, що внаслідок пандемії, через зростання безробіття, самоізоляції та з інших причин рівень домашнього насильства в країні зріс і проблема потребує нагального вирішення. «Організація Об’єднаних Націй в Україні закликає Парламент України вжити заходів щодо ратифікації Стамбульської конвенції та здійснити кроки, необхідні для створення суспільства, вільного від ґендерно-обумовленого насильства», – наголосили в ООН. Тож, в чому полягає зміст документу Стамбульської конвенції, які заходи він передбачає в напрямку запобігання та боротьби з насильством проти жінок та чому Україна підписавши її майже 10 років тому, так і не наважиться її ратифікувати?

ІСТОРІЯ ТА ПЕРЕДУМОВИ

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, була відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина.
Стамбульська конвенція – революційний документ. Вона перший міжнародний юридично обов’язковий акт, потенційно відкритий для будь-якої країни в світі, що забезпечує комплексну низку заходів з запобігання та протидії насильству над жінками та домашньому насильству. Вона визнає насильство стосовно жінок водночас і порушенням прав людини, і видом дискримінації.
Конвенція також встановлює чіткий зв’язок між досягненням рівноправності між жінками та чоловіками та викоріненням насильства над жінками. Вона передбачає встановлення кримінальної відповідальності за конкретні злочини, такі як переслідування, примусовий шлюб, ушкодження жіночих статевих органів, примусове передчасне припинення вагітності та примусова стерилізація.
В конвенції також йдеться про підхід, необхідний для ефективного припинення насильства стосовно жінок та домашнього насильства, що закликає всі відповідні залучені органи, установи та громадські організації (ГО) до координованої співпраці. Вона створює сильний та незалежний механізм контролю та надає парламентаріям особливу роль у контролюванні реалізації конвенції на національному рівні.

ЗМІСТ КОНВЕНЦІЇ

Конвенція включає 81 статтю, згруповану у 12 розділів. Структура базується на «чотирьох П»:

Попередження (Prevention)

Захист та підтримка постраждалих (Protection and support of victims)

Суд над злочинцями (Prosecution of offenders)

Загальні принципи (Integrated Policies)

Розділ ІІІ присвячений запобіганню насильства, Розділ ІV — захисту та підтримці жертв (постраждалих від сексуального насильства, дітей-свідків) спеціальними допоміжними службами, повідомленнями з боку фахівців, що працюють із жінками (медики, соціальні працівники, психологи). Розділ V — описує матеріальне право (відшкодування, опіка), VI — Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи, VII — Міграція та притулки, IX — Система контролю для забезпечення ефективності впровадження Конвенції, Х — Зв’язок з іншими міжнародними актами, ХІ — Прикінцеві положення.

СУТЬ ТА ЦІЛІ КОНВЕНЦІЇ

Цілі Стамбульської Конвенції:

захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства над жінками та домашнього насильства

сприяння викоріненню всіх видів дискримінації щодо жінок

сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок

захист і допомога всім постраждалим від насильства над жінками та домашнього насильства

сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства

забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці з метою  викорінення насильства стосовно жінок та домашнього насильства

Чого вимагає Стамбульська Конвенція від держав:

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

• зміна ставлення, гендерних ролей та стереотипів, які роблять насильство щодо жінок прийнятним;
• навчання професіоналів для роботи з жертвами;
• підвищення обізнаності суспільства про різні форми насильства та їхню травматичну природу;
• включення до курсів навчання всіх освітніх рівнів навчального матеріалу щодо питань рівності;
• співпраця з ГО, ЗМІ та приватним сектором з метою донести інформацію до суспільства.

ЗАХИСТ

• гарантування того, що всі відповідні заходи спрямовані виключно на потреби жертв та їхню безпеку;
• організація спеціалізованих служб підтримки, які надаватимуть медичну, психологічну та правову допомогу жертвам насильства та їхнім дітям;
• організація достатньої кількості притулків та безкоштовних цілодобових телефонів довіри.

КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

• забезпечення того, що насильство щодо жінок є правопорушенням та повинно каратися відповідним чином;
• забезпечення того, що виправдання будь-якого акту насильства культурою, звичаями, релігією або так званим «принципом честі» є неприйнятними;
• забезпечення того, що всі жертви матимуть доступ до спеціальних заходів захисту протягом розслідування та судових розглядів;
• забезпечення того, що правоохоронні органи невідкладно реагуватимуть на виклики про допомогу та коректно вирішуватимуть небезпечні ситуації.

КОМПЛЕКСНІ ЗАХОДИ

• забезпечення того, що всі вищезазначені заходи стануть частиною загальної та координованої політики, метою якої є комплексне реагування на насильство щодо жінок та домашнє насильство.

Встановлення кримінальної відповідальності

Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати такі порушення: психологічне насильство (Ст. 33); переслідування (сталкінг) (Ст. 34); фізичне насильство (Ст. 35); сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди (non-consensual sex) (Ст. 36), примусовий шлюб (Ст. 37); жіноче обрізання (Ст. 38); примусовий аборт (Ст. 39); примусова стерилізація (Ст. 39); сексуальне домагання (харасмент)  (Ст. 40); злочини, здійснені в ім’я так званої «честі» (Ст. 42)

Конвенція пропагує та захищає право всіх людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок, яка виявляється у відмінному ставленні до них без об’єктивного та обґрунтованого виправдання. Рівноправність між жінками та чоловіками як за законом так і на практиці займає центральне місце в припиненні насильства стосовно жінок. Для цього країни-учасниці зобов’язуються: внести принцип рівних прав між жінками та чоловіками до своїх конституцій чи законодавства; заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій; скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.

Щодо практики Європейський країн щодо криміналізації таких діянь:

У Франції вчинення психологічного насильства було внесене до Кримінального кодексу в 2010 році. Цей злочин карається жорсткими санкціями, що варіюють від трьох років позбавлення волі до 75 000 євро штрафу.

В Італії переслідування (сталкінг) стало кримінальним злочином у 2009 році. Воно карається позбавленням волі від шести місяців до чотирьох років. Якщо кривдник – колишній чоловік чи дружина, чи був у близьких відносинах з жертвою, санкції можуть бути підвищені до шести років позбавлення волі. Так само, якщо жертва – неповнолітня особа.

У Сполученому Королівстві проведення кампанії ГО «Southall Black Sisters» («Чорні сестри Саутголлу») привело до створення поліційних настанов щодо примусових шлюбів і вдосконалення політики Міністерства закордонних справ і у справах співдружності націй у відповідь на справи, коли британських громадян змушували брати шлюб за кордоном.

В Австрії до 2001 року заподіяння тілесних ушкоджень не вело за собою кримінальної відповідальності, якщо проводилося за згодою потерпілої сторони. В результаті цього практика жіночого «обрізання» не каралася, якщо батьки чи опікун дівчини давали юридичну згоду. За допомогою поправки до Кримінального кодексу Австрія гарантує тепер неможливість надання згоди на «ушкодження чи поранення статевих органів, що має привести до постійного погіршення сексуальних відчуттів».

СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ В УКРАЇНІ

Спроба ратифікувати Стамбульську конвенцію була 14 листопада 2016 року, це питання виносив на розгляд депутатів президент України Петро Порошенко. Але більшість депутатів не захотіли розглядати ратифікацію, мовляв, конвенція містить «норми, які не прийнятні для українського суспільства і української духовності». Каменем спотикання стали зафіксовані в ній поняття «ґендер» та «ґендерна ідентичність». Українські законодавці вважали, якщо ці терміни внести до вітчизняного законодавчого поля, то це з часом може викликати підміну «звичного поняття біологічної статі» і сприяти пропаганді одностатевих шлюбів. Приміром, в коментарі інтернет-виданню «Повага» (просуває кампанію проти сексизму в медіа і політиці) депутат-радикал Ігор Мосійчук заявляв: «Нам не подобається 4 стаття конвенції. Вона може відкрити ворота, що ведуть до впровадження в українське законодавство понять, пов’язаних з одностатевими шлюбами. Якщо будуть застереження, які не визначають «ґендер», у непритаманному для традиційного українського суспільства значення, то 300 голосів у Раді будуть. Сама ж конвенція абсолютно нормально сприймається парламентом».

Категорично проти ратифікації Стамбульської конвенції виступила і Всеукраїнська рада церков. Церковники наголосили – вони, звичайно, проти домашнього насильства, але… є «проблемна термінологія» – той самий «ґендер».
7 грудня 2019 року п’ятий президент України Петро Порошенко закликав депутатів винести на засідання Верховної Ради питання про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству.

14 травня 2020 року петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента України набрала понад 25 тисяч голосів. Після чого президент України Володимир Зеленський пообіцяв винести на розгляд Верховної Ради законопроєкт щодо ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, відомої як Стамбульська конвенція. Водночас Зеленський зазначив, що перед подачею проєкту закону до парламенту свої пропозиції має надати Міністерство закордонних справ. Окрім цього відомства, оперативно опрацювати документ запропонували Міністерству соціальної політики. Пізніше, 23 липня, уряд заявив, що готовий внести на розгляд парламенту законопроєкт про ратифікацію Стамбульської конвенції.

17 лютого 2021 року генеральна прокурорка Ірина Венедіктова, коментуючи ситуацію навколо інформації в соцмережах про факти жорстокості щодо дітей із боку стоматолога з Рівного, зазначила, що у неї “питання номер один – ратифікація Стамбульської конвенції”. За словами Венедіктової, кількість злочинів, скоєних щодо дітей, зросла і тому треба подумати “про ратифікацію Стамбульської конвенції”.

8 березня 2021 року відбувся Марші жінок у Києві, Херсоні, Харкові, Запоріжжі, Полтаві, Краматорську, Львові, Івано-Франківську, де серед вимог була ратифікація Стамбульської конвенції.

Щодо законодавчих змін у зв’язку з підписанням Конвенції

Хоча Україна ще не ратифікувала Стамбульську конвенцію, сьогодні вона залишається найбільш всеосяжним і юридично обов’язковим міжнародним документом, що встановлює стандарти запобігання та протидії насильству щодо жінок і домашньому насильству. Водночас вона закріплює сформульовані ЄСПЛ стандарти, які також накладають на Україну зобов’язання

Після підписання Стамбульської конвенції, Україна ухвалила численні кримінальні та цивільні законодавчі й нормативні зміни, зокрема створила заходи захисту. Зокрема, у 2017 році Україна ухвалила Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (Закон про домашнє насильство), а також Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції)». Інші нормативні зміни включають Постанову Кабінету Міністрів України №658 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі» (Постанова № 658) та Спільний наказ № 369/180 Міністерства соціальної політики та Міністерства внутрішніх справ «Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства».

Проте, нормативно-правова база щодо запобігання та протидії домашньому насильству в Україні залишається порівняно новою сферою й досі еволюціонує. Досі існує потреба в забезпеченні застосування послідовного, орієнтованого на постраждалих осіб та заснованого на правах людини підходу, що відповідатиме вимогам Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. І тут мова йде не лише про Стамбульську конвенцію, а й про Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) і судову практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Окрім того, наслідком кількох правових і процесуальних прогалин є обмежений захист постраждалих осіб або його повна відсутність. Міжвідомча координація та взаємодія під час вирішення окремих випадків залишаються слабкими та здебільшого неструктурованими.

ЧОМУ УКРАЇНА ТЯГНЕ ІЗ СТАМБУЛЬСЬКОЮ КОНВЕНЦІЄЮ?

В коментарі Укрінформу заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко зазначив, що:

«Одна з основних проблем для сприйняття Стамбульської конвенції – це те, що ліберальні цінності намагаються нав’язати переважно консервативному суспільству, де при владі популісти», – наголосив в коментарі Укрінформу заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. «Власне, це проблема не лише цієї влади і не лише України. Світ починає відходити від ліберальних цінностей у бік популістського консерватизму. Особливо – у період посткарантинної кризи. Але в Україні саме наближення місцевих виборів загострює це питання, – каже експерт. Адже ратифікація цієї конвенції дає можливість обіграти одночасно два варіанти: або «захист традиційних цінностей» у разі її непідтримки, або – «захист жінок від насилля» у разі підтримки. «Та проблема у тому, що коли на офіційному рівні частіше обговорюється друге, то на побутовому люди, через гіперконсерватизм, бачать загрози у першому», – фіксує Богдан Петренко.

І більш ймовірно, що влада сьогодні буде зосереджуватися саме на консервативних цінностях, вважає Петренко. «Зокрема, чітку позицію зі схожого приводу зайняв  Уповноважений з прав дитини Микола Кулеба, який виступив проти таких ліберальних змін як сурогатне материнство та усиновлення дітей гомосексуальними парами», – каже він.

Тож якщо говорити про можливість ратифікації, то тут, на думку експерта, є кілька варіантів. «Або конвенцію не ратифікують повністю, натомість посилять відповідальність у національному законодавстві щодо домашнього насилля (аби відвернути увагу). Або ж її ратифікують з численними застереженнями, які можуть повністю нівелювати її зміст. Найвірогідніший варіант – бюрократичний підхід – це «заговорити». Тобто, створити громадську раду з доопрацювання змін до законодавства щодо ратифікації цієї конвенції, і навіть включити до неї підписантів відповідної петиції до Президента України. І, таким чином, «поховати» її прийняття щонайменше до місцевих виборів», – стверджує Богдан Петренко.

«Ратифікація цієї конвенції – це історія про сучасні, глобальні, ліберальні цінності. Чи може нинішній склад парламенту дати достатню кількість прихильників лібералізму? З одного боку, у Раді нині менше носіїв мілітаристських та традиційно-сімейних цінностей. Однак і лібералів стало менше, принаймні тих, з чиєю позицією рахуються. Не допоможе і відсутність прав людини серед пріоритетів уряду, а також послідовні дії щодо відмови від послідовної політики в цій сфері – наприклад, розформування директорату з прав людини у Мін’юсті», – стверджує партнер юрфірми єПраво, екс-Генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України Владислав Власюк.

Ще однією проблемою, вважає юрист, можуть стати карантинні обмеження: це і неможливість гучно заявити про необхідність ратифікації конвенції, і економічна криза – яка завжди висуває на перший план економічний порядок денний. «Тому оцінюю шанси на ратифікацію Стамбульської конвенції, як невисокі», – наголошує Власюк. І додає: «Ще попереднім складом парламенту було по суті реалізовано частину положень конвенції: прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Нагадаємо, що окрім скандальних «розписок про секс», там було чимало корисного. Наприклад, чітко визначено форми насильства – економічного, психологічного, сексуального та фізичного, а також визначено відповідальність у кожному конкретному випадку.

Усе це, звісно, добре, однак визначитися зі Стамбульською конвенцією нам рано чи пізно таки доведеться. Тим більш, коли півділа вже зроблено, а тут ще й всім миром просять»

ВИСНОВКИ:

Після ратифікації Стамбульської конвенції Україною:

Значно удосконалиться система надання підтримки постраждалій особі. Зокрема, правоохоронці та спеціалізовані служби, які надають допомогу постраждалим особам, такі як притулки, лікарні та центри соціальної підтримки, повинні будуть розміщуватися в одній будівлі та, де це доречно, співпрацювати і координувати свої дії. Налагодження ефективної міжвідомчої співпраці за чіткими протоколами буде життєво важливим завданням. Буде створено центри спеціалізованої допомоги для постраждалих від сексуального насильства;

Правоохоронним органам потрібно буде розслідувати випадки фізичного насильства, сексуального насильства, включаючи зґвалтування, примусового шлюбу, каліцтва жіночих геніталій, примусового аборту та примусової стерилізації, незалежно від наявності або відсутності заяви, поданої постраждалою особою. Вони муситимуть провести розслідування в розумні строки

Держава може забезпечити право постраждалої особи вимагати компенсацію від осіб, що вчинили будь-яке з правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції. Потрібно буде присуджувати державну компенсацію тим, хто постраждав від тяжких тілесних ушкоджень або порушення здоров’я, настільки, наскільки шкода не покривається з інших джерел, як-от: правопорушником, страхуванням або державним медичним і соціальним забезпеченням.

Нагадуємо! Якщо ви постраждали або стали свідком домашнього насильства щодо своїх близьких, рідних чи знайомих – звертайтесь за допомогою. Не мовчіть! Мовчазна «згода» дуже часто призводить до непоправних наслидків. Пам’ятайте, що діти, які були жертвами та/або свідками домашнього насильства, переносять цей негативний досвід до власного життя. Задумайтесь, адже саме ваша небайдужість може врятувати комусь життя! 

Авторка: Ірина Поліщак, практикуюча адвокатка керівниця адвокатьского бюро “Ірини Поліщак”, спікерка навчальних заходів мережі правивих клубів PRAVOKATOR

*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи мережі правових клубів «Стань автором PRAVOKATOR»