У спадкових спорах досить часто зустрічаються випадки, коли недобросовісні громадяни, які бажають швидко та без зусиль заволодіти майном для свого збагачення, обдурюють людей похилого віку, незаконними схемами змушують їх складати заповіти на свою користь, тим самим, позбавляючи законних спадкоємців спадщини.
Тому справи про визнання заповітів недійсними є досить складною категорією справ для правників. І особливої уваги у роботі юриста є саме етап доказування, адже потребує кропіткої роботи та уваги до деталей.
Саме у цьому питанні допоможе розібратися наш партнер Ольга Маслова, професійна адвокатеса, яка має широку позитивну практику у спадкових та майнових спорах, тренерка, випускниця програми «Адвокат Майбутнього». У серії з трьох статтей для рубрики #ПорадиВідPROфі вона розповідає про те, як має діяти правник, щоб довести нікчемність правочину та визнати заповіт недійсним у суді.
Коли до нас звертається клієнт із запитом про надання правничої допомоги щодо визнання недійсним заповіту, зазвичай це потенційний спадкоємець першої чи другої черги, який не визнаючи складеного за життя спадкодавцем заповіту, бажає успадкувати певне майно померлого.
При цьому, як правило, такий клієнт не має в розпорядженні примірника самого заповіту, а іноді й свідоцтва про смерть заповідача, або ще не звертався до приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори з метою заведення спадкової справи.
Відтак перед адвокатом постає не лише завдання підготувати позовну заяву та брати участь в судових засіданнях, а й провести вдумливу роботу, пов’язану зі збиранням необхідних доказів та взаємодією з нотаріусом.
Отже, у цій серії статей я розповім про покроковий алгоритм дій правника у справах про визнання заповітів недійсними, якийдопоможе адвокатам та юристам у даній категорії справ.
Порядок отримання належним чином засвідченої копії заповіту.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Отримати інформацію про усі складені відповідною особою за життя заповіти можливо лише після смерті заповідача/спадкодавця.
Відповідно до пункту 3.2 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.07.2011 № 1810/5, на письмовий запит спадкоємця за законом при пред’явленні документа, що свідчить про родинні зв’язки зі спадкодавцем, та свідоцтва про смерть останнього, реєстратор видає витяги про заповіти зі Спадкового реєстру.
Аналізуючи витяг про заповіти зі Спадкового реєстру ми отримуємо інформацію про те, коли був складений заповіт, ким був посвідчений, та чи є він чинним.
Відтепер ми маємо можливість звернутися до відповідного приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори з адвокатським запитом щодо надання належним чином засвідченої копії заповіту. При цьому необхідно звертати увагу на те, що якщо заповіт складений понад 5 років до моменту смерті заповідача, є вірогідність того, що оригінал необхідного нам заповіту вже був переданий до обласного державного нотаріального архіву.
Ми маємо бути готові до того, що приватний нотаріус або державна нотаріальна контора, які посвідчували відповідний заповіт, а також обласний державний нотаріальний архів, в якому зберігається заповіт, відмовлять нам у наданні копії запитуваного заповіту з посиланням на нотаріальну таємницю (положення ст. 8 Закону України «Про нотаріат»).
Тому ми вимушені будемо в порядку ст. 116 ЦПК України звертатися до суду за місцезнаходженням приватного нотаріуса/державної нотаріальної контори/ обласного державного нотаріального архіву з заявою про забезпечення доказів шляхом витребування від уповноважених осіб належним чином засвідченої копії заповіту. При цьому варто пам’ятати, що згідно ч. 5 ст. 116 ЦПК України, у разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів.
Перевірка заповіту на предмет дотримання вимог щодо його складання.
Частинами першою-другою статті 1247 ЦК України визначено, що:
– заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
– Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа, що складає заповіт має певні фізичні вади (відсутність кінцівок, пальців на руках) або соматичні захворювання (тремор рук, параліч, перелом руки, неврологічні хвороби), які позбавляють особу можливості власноручно підписати заповіт, за правилами ч. 2 ст. 1247 та ч. 4 ст. 207 ЦК України, за дорученням заповідача текст заповіту у його присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Для випадків, коли особа не може прочитати заповіт законодавцем передбачена інша процедура його посвідчення. Відповідно до ст.ст. 1248, 1253 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади (зазвичай порушення зору або певні неврологічні захворювання) не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Частиною 4 ст. 1253 ЦК України визначено, що свідками не можуть бути:
1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;
2) спадкоємці за заповітом;
3) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Відтак, отримавши примірник заповіту ми маємо перевірити дотримання процедури оформлення та підписання такого заповіту.
Перевірка заповіту на предмет дотримання вимог щодо його посвідчення.
За загальним правилом, викладеним у ст. 1248 ЦК України посвідчення заповіту здійснюється нотаріусом.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).
Тут треба звернути увагу на два аспекти:
– у населеному пункті, де немає нотаріуса особисто посвідчувати заповіт може виключно сільський, селищний голова/староста. Передання ним відповідних функцій членам виконавчого комітету або секретарю є порушенням порядку посвідчення заповіту, що тягне за собою його нікчемність.
– дотримання принципу територіального округу – сільський, селищний голова/староста має право посвідчувати заповіт лише особи, яка зареєстрована та фактично проживає на території відповідної територіальної громади. Тимчасове перебування заповідача в населеному пункті (в літній період, на час проходження трудової чи навчальної практики, на час службового відрядження, в період відпочинку тощо) не пов’язується з належністю заповідача до територіальної громади, інтереси якої представляє відповідний сільський, селищний голова/староста.
За правилами ст. 1252 ЦК України до заповітів, посвідчених нотаріусами, прирівнюються:
– Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю (посвідчується головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю);
– Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України (посвідчується капітаном цього судна);
– Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції (посвідчується начальником цієї експедиції);
– Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї та члена сім’ї військовослужбовця (посвідчується командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу);
– заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань (посвідчується начальником такої установи);
– заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі (посвідчується начальником слідчого ізолятора);
Особливу увагу необхідно звернути на те, що в усіх вищевказаних випадках обов’язковою умовою, крім загально визначених для посвідчення заповіту нотаріусом, є посвідчення такого заповіту при свідках (ч. 7 ст. 1252, ч. 2 ст. 1253 ЦК України).
Отже, порада адвокатам: ознайомившись зі змістом заповіту, перш за все перевіряйте дотримання процедури його підписання та посвідчення, адже недотримання цих вимог тягне за собою нікчемність заповіту.
У наступній статі ми розповімо про виявлення потенційних джерел доказів у даній категорії справ, «реальні» строки подання позову про визнання заповіту недійсним, а також про формулювання позовних вимог.
Авторка: Ольга Маслова, адвокатка
*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи мережі правових клубів «Стань автором PRAVOKATOR»