Онлайн-дискусія “Судова практика стосовно питань інтернет свобод” у форматі LEGAL MATRIX завершила серію експертних обговорень із питань інтернет свобод та свободи вираження поглядів онлайн
2020-й рік вніс багато нового в наше буденне життя, зокрема через пандемію коронавірусу, завдяки якій ми не тільки відкрили перед собою більше можливостей дистанційного навчання, але й запровадили дискусійні онлайн-клуби в форматі LEGAL MATRIX, які об’єднують експертів з різних професійних спільнот над обговоренням актуальних проблем у сфері захисту прав людини з метою пошуку шляхів їхнього вирішення та напрацювання рекомендацій. Так, цього літа вперше відбулась серія експертних обговорень в онлайн-форматі з питань Інтернет свобод та свободи вираження поглядів онлайн. Ключові партнери та організатори експертних дискусій: Координаційний центр з надання правової допомоги та Американська Асоціація Юристів Ініціатива з Верховенства Права (ABA ROLI) в Україні, яка проводить заходи з цієї тематики в рамках проекту «Сприяння Інтернет свободі в Україні», який спрямований допомогти зацікавленим сторонам відстоювати відповідні закони та політики.
“Дана серія заходів є дуже важливою як для системи безоплатної правової допомоги, так і для наших партнерів. Саме в цьому форматі ми можемо отримати найцінніші думки експертів, як представників правових спільнот, так і представників громадянського суспільства, котрі займаються тематикою інтернет свобод. Оголошені в ході дискусії думки та напрацьовані пропозиції ми спільно будемо використовувати для розробки рекомендацій щодо формування пропозицій до політики та захисту прав осіб, які стосуються свободи вираження поглядів онлайн” – зазначив Сергій Кучерук, представник Координаційного центру з надання правової допомоги.
В рамках першого дискусійного блоку учасники обговорили проблематику захисту персональних даних, яка стосується шахрайства в мережі, зливу інформації, а також питанню ефективного захисту прав та можливості запобігання або відновлення порушених прав?
Людмила Опришко, медіаюристка, експертка “Платформи прав людини”, громадської організації, яка працює у сфері дослідження захисту цифрових прав в Україні, зокрема шляхом здійснення щомісячного моніторингу та аналізу судової практики, розкрила деякі тези та тенденції, виявлені в рамках досліджень.
Так, Людмила зазначила, що судової практики, яка б стосувалася питання захисту персональних даних в інтернеті, вкрай мало, хоча фактів, які свідчать про порушення права на приватність цілком достатньо. Слід враховувати, що COVID-19 також мав суттєвий вплив на права людини, в тому числі ті, що стосуються захисту персональних даних. Наприклад, всім відомо, що ті громадяни, які виїжджали з України, після повернення протягом наступних двох тижнів повинні були залишатися на самоізоляції. Для контролю над здійсненням цього процесу держава зобов’язує громадян під час перетину кордону встановлювати мобільний додаток “Дій Вдома”. Після реєстрації у ньому користувачі отримують push-повідомлення, у відповідь на які повинні відправляти фото для підтвердження свого місцеперебування, при цьому, в момент фотографування застосунок зчитує геолокацію користувача.
Саме через це в експертному середовищі поставали питання щодо того, наскільки безпечно цей додаток регулює потік персональних даних, чи не отримують персональні дані користувачів ті особи, які не мають права їх отримувати, скільки ці персональні дані зберігаються та інше.
Окрім цього, мають місце також інші порушення права на захист персональних даних, зокрема неналежний збір та обробка персональних даних користувачів. Таке порушення зафіксовано з боку Державного бюро розслідувань, яке збирає персональні дані користувачів, котрі брали участь у голосуванні на виборах кандидатів до Ради громадського контролю шляхом реєстрації та авторизації на сайті бюро. “Система голосування для конкурсу до Ради громадського контролю ДБР збирає персональні дані громадян, а саме: серію, номер паспорту, а також email та номер телефону. При цьому вимагає згоду на обробку цих персональних даних, не вказуючи на мету і спосіб обробки цих даних, термін їх зберігання” – йдеться в аналітичному звіті ГО “Платформа прав людини” щодо моніторингу порушень цифрових прав в Україні за червень 2020 року.
Юристи системи безоплатної правової допомоги зазначають, що також стикаються з питаннями персональних даних та їхнього захисту, в тому числі при наданні правової допомоги клієнтам щодо звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однак, фахівці вважають, що до будь-якого питання слід підходити збалансовано. Оскільки, реалізація одного права не повинна залежати від іншого, зокрема, права на захист персональних даних. Наприклад, частими є випадки, коли особи, звертаючись до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги за правовими послугами, одразу або в процесі отримання цих послуг відмовляються надавати згоду на обробку персональних даних чи вимагають видалити їх з баз даних після надання відповідних послуг. Наразі для отримання правових послуг така згода потрібна, оскільки в процесі надання правової допомоги здійснюється обробка персональних даних клієнтів відповідно до законодавства. Тож тут виникає питання, як допомогти людині скористатися правовою послугою, якщо вона відмовляється надавати згоду на обробку своїх персональних даних?
Для прикладу, якщо брати досвід сусідніх країн, зокрема, Молдови, то там законодавство визначає, що якщо особа бажає отримати правову послугу від держави за рахунок державних коштів, то згода на обробку її персональних даних не потребується, бо передбачається, що вона надається апріорі.
Не краща ситуація і зі зливом інформації, яка містить персональні дані звичайних українців, у відкритий доступ зокрема через месенджери, де функціонують анонімні канали, на яких користувачам відкрито пропонують продаж крадених персональних даних громадян навіть після його “блокування” відповідними державними органами.
Захист персональних даних – це доволі складна справа, особливо якщо вони злиті в інтернет. Оскільки, як відомо, будь-яку інформація, що потрапляє в інтернет у відкритий доступ, потім дуже складно звідти вилучити та знищити. Тож, коли мова йде про захист персональних даних, особливо у каналах месенджерів, що само по собі є складним завданням, постає питання – звідки ці персональні дані потрапили туди?
Законом передбачено можливість у такому випадку звернутися за захистом порушеного права до Уповноваженого з прав людини. Проте, офісу Уповноваженого перевірити ці дані майже неможливо. Тим більше, що такі канали можуть знаходитись не тільки на території України, але й за її межами.
Однак, перше, що необхідно зробити, це звернутися до Кіберполіції, яка, за наявності відповідних підстав, уповноважена відкрити кримінальне провадження та надалі здійснити перевірку щодо того, з яких баз даних було використано персональну інформацію. Однак, ми розуміємо, що ефективність таких звернень до правоохоронних органів на сьогодні не є надто високою.
Які гарантії захисту персональних даних забезпечує держава?
Рада Європи та Європейський союз кілька років тому прийняли спеціальні правила про охорону персональних даних – так званий Загальний регламент захисту даних, який визначає «персональні дані» як будь-яку інформацію, що стосується фізичної особи, яку ідентифіковано чи можна ідентифікувати, тобто будь-які відомості про людину, що відображають її фізичну, фізіологічну, генетичну, економічну, соціальну або культурну ідентичність. Новоприйнятий регламент спрямований на те, щоб у людини було більше законодавчих інструментів здійснювати контроль над власними даними, і коли Україна підписала угоду про асоціацію, то взяла на себе зобов’язання захищати персональні дані на тому ж рівні. Проте, наразі відбувається лише імплементація цих норм в національне законодавство, тому можливо дуже скоро ситуація з захистом персональних даних в нашій країні покращиться.
Справи про захист гідності та честі фізичної особи, посягання на які відбулось через інтернет: національна та міжнародна практика.
На сьогодні в Україні немає спеціального закону, який би регулював поширення інформації в інтернеті. І коли особа стикається з тим, що у мережі інтернет поширено конфіденційну або іншу неперевірену інформацію, то, звертаючись за захистом своїх прав в судовому порядку, керується загальними нормами, зокрема закріпленими процесуальним законодавством, Цивільним кодексом України, Пленумами Верховного Суду №1 від 27.02.2009 про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Алгоритм дій при розгляді відповідних справ доволі відпрацьований, зокрема по випадках, коли неперевірена інформація поширюється у друкованих засобах масової інформації (газетах чи журналах), а також, коли її поширюють в мережі Інтернет. По даних категоріях справ застосовуються певні стандарти доказування, які є доволі сталими. Інколи можуть виникати проблеми стосовно доказування того, кому належить сайт, тобто хто є його власником, хто є належним відповідачем, де дістати таку інформацію та інше. Тут також є особливо актуальним питання про способи правового захисту, який можна застосувати.
Спростування чи видалення або і те й інше одразу?
Експерти ГО “Платформа прав людини” в дослідженнях судової практики з цього питання виокремлюють проблеми, які виникають у справах про дифамацію. Зокрема такими є неоднозначність судової практики в цій частині. Суди посилаються на різні норми щодо підстав застосування такого способу правового захисту, як видалення або спростування інформації (ЦКУ, ст. 13 ЄКПЛ, ч.2 ст. 5 ГПКУ). Крім цього, є проблеми з мотивуванням рішень про необхідність видалення спірної інформації або її спростування. Наприклад, у мотивувальних частинах рішень зазначається, що суд приходить до думки щодо видалення відповідної інформації, оскільки якщо стаття залишиться в мережі, то буде доступною для інших осіб, які можуть її прочитати або поширити. При цьому, судом не пояснюється, чому недостатньо лише спростування інформації, а необхідно саме її видалення.
Цікавим також є те, що суд з одного боку приймає рішення про те, що треба оприлюднити спростування, а з іншого боку – видалити спірну інформацію. Тож, виходить так, що в спростуванні перелічується вся та інформація, яку суд визнав недостовірною і яку фактично хоче видалити.
Зокрема, Господарський суд Черкаської області своїм рішенням від 24 червня 2020 року (внесеним до ЄДРСР 27 липня 2020 року) задовольнив позов про захист ділової репутації, спростування та видалення недостовірної інформації, розміщеної в мережі інтернет на одному з каналів Youtube, однак не обґрунтував необхідності одночасного застосування таких способів правового захисту, як спростування та видалення спірної інформації. Окрім цього, суд неповною мірою розмежував факти і оціночні судження. Так, викладена інформація має ознаки оціночних суджень і відображає критичну позицію автора стосовно певних осіб та їх дій. Встановивши, що спірна інформація “побудована у формі образливих і принизливих звинувачень щодо його господарської діяльності, соціальної сфери і викликає негативну соціальну оцінку”, що є характерним для оціночних суджень, суд застосував такий спосіб правового захисту, як спростування, що може використовуватись лише відносно фактів. Суд надав правову оцінку висловлюванням особи (автора висловлювань), яку не залучено до участі у справі і яка не мала процесуальної можливості надати докази на підтвердження своїх слів. Розглядаючи справу за позовом юридичної особи, суд встановив порушення немайнових прав її керівника – фізичної особи, вийшовши таким чином в цій частині за межі юрисдикції господарського суду. Більше детально про інші приклади з судової практики тут.
Крім цього, в судовій практиці наявні також рішення, у яких зазначається, що такого способу правового захисту взагалі не передбачено законом, тому його не можна застосовувати. В цьому контексті варто згадати справу, яку розглядав Європейський суд з прав людини: Węgrzynowski and Smolczewski проти Польщі (Wegrzynowski and Smolczewski v. Poland), в якій мова йшла саме про захист права на приватність. Ця справа стосувалась двох польських адвокатів, які виграли справу про наклеп проти двох журналістів зі щоденної газети «Річ Посполита» (Rzeczpospolita). В публікації статті стверджувалось, що вони нажили статки, допомагаючи політикам в підозрілих бізнес-операціях. Беручи до уваги, зокрема, те, що твердження журналістів здебільшого ґрунтувались на чутках та неперевірених свідченнях, а також те, що вони не зробили навіть мінімальних кроків, необхідних для підтвердження інформації, національні суди зобов’язали їх та їх головних редакторів заплатити штраф на користь благодійної організації та опублікувати вибачення. Ці обов’язки були виконані.
Пізніше, після того, як виявилось, що стаття була доступною на вебсайті газети, заявники розпочали нове судове провадження для отримання постанови про її видалення з сайту. У скарзі їм було відмовлено на підставі того, що постанова про видалення статті прирівнювалась б до цензури та переписування подій.
ЄСПЛ погодився із польськими судами в тому, що роль судових органів не полягала в переписуванні подій через винесення остаточних судових рішень і ухвалення постанов про видалення з публічного домену всіх слідів публікації, які могли бути знайдені в минулому для того, щоб визнати необґрунтованим заплямування репутації окремих осіб. Тобто, наприклад, коли приймається рішення про визнання інформації недостовірною в друкованих ЗМІ, то ніхто не вилучає з архіву газети та не спалює їх, вони залишаються, але публікується спростування, щоб довести до відома читачів, що ця інформація була недостовірною. Це саме має відбуватися і з інформацією в Інтернеті, не треба переглядати історію і зачищати інтернет-архіви, тому що фактично це буде зводитися до цензури, яка заборонена у будь-якій демократичній державі. Більш того, тут наявний законний інтерес суспільства у питанні доступу до публічних інтернет-архівів преси, який захищається статтею 10 Конвенції. Окрім цього, такі архіви також слугують джерелом для освіти та історичних досліджень з огляду на те, що є легкодоступними та безкоштовними для громадськості. Суд також зауважив, що якби адвокати просили про спростування такої інформації або щоб це спростування було прикріплено до самої статті, то, можливо, саме це і було б належним способом захисту.
Огляд справ про поширення дезінформації, фейків, які сіють паніку серед населення.
Як відомо, з пандемією коронавірусу в Україні активно почала розвиватися судова практика стосовно притягнення до адміністративної відповідальності за поширення неправдивих чуток. Це питання також детально розглядалося в одному з тематичних блоків під час першої експертної онлайн-дискусії Legal Matrix, більше про яку можна дізнатись тут.
Загалом, судова практика у подібних справах достатньо суперечлива. Це підтверджує моніторинг, проведений експертами ГО “Платформа прав людини” у квітні-липні 2020 року. Наприклад, коли суд визнав особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-1 КУпАП через неодноразове поширення неправдивих коментарів відносно вірусу Covid-19 в мережі “Фейсбук”, не встановлюючи всі обставини справи, чим вбачається порушення цифрових прав. Зокрема, під час розгляду справи не з’ясовано і не відображено у рішенні повний текст коментарів, розміщених особою в мережі “Фейсбук”, не встановлено, яка саме інформація є недостовірною і чи відноситься вона до фактів чи оціночних суджень, як і не обґрунтовано умисел посіяти паніку серед населення, чи порушити громадський порядок.
Або інший випадок, коли порушення цифрових прав щодо втручання у свободу вираження поглядів фіксується у зв’язку з тим, що суд визнав неправдивими чутками всю статтю загалом (зміст статті не наводиться), не визначивши, яка саме інформація в ній належить до недостовірних фактів, не обґрунтував висновок про те, що зазначені відомості можуть викликати паніку, чи порушити громадський порядок.
Детальніше про інші заходи з серії експертних онлайн-дискусій з питань інтернет свобод у форматі LEGAL MATRIX можна ознайомитись на нашому сайті у рубриці #статті.
Висловлюємо подяку всім учасникам за участь та продуктивні обговорення, завдяки яким ми змогли комплексно розглянути проблематику захисту персональних даних та свободи вираження поглядів онлайн.