Під час проходження військової служби багато осіб приходять до висновку, що не готові до такого способу життя, участі в бойових діях тощо. Тому непоодинокими є випадки дезертирства або самовільного залишення військової частини. В цій статті розберемось в чому різниця між цими поняттями та яка за це передбачена відповідальність.
Дезертирство
Дезертирство – самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Варто розрізняти дезертирство та самовільне залишення частини. Принципова різниця між цими двома поняттями полягає у тому, що при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом певного проміжку часу, (місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово), а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
Дезертирство завжди характеризується прямим умислом.
За дезертирство передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.
Якщо даний злочин вчиняє група військовослужбовців, та/або зі зброєю – винним загрожує ув’язнення на строк від п’яти до десяти років.
А за дезертирство умовах воєнного стану або в бойовій обстановці винному загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.408 Кримінально кодексу України
Самовільне залишення військової частини
Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням.
В залежності від конкретних обставин, таке діяння може бути кваліфіковане як адміністративне чи кримінальне правопорушення. В незалежності від того, як буде кваліфікований вчинок, спільним як для адміністративного так і для кримінального правопорушення є:
- суб’єкт – військовослужбовець;
- суб’єктивна сторона – прямий умисел з метою тимчасового ухилення від служби;
- об’єкт – порядок проходження військової служби.
Самовільним залишенням частини (СЗЧ) не вважається:
- Залишення військової частини за наявності відповідного дозволу командира.
- Відрядження.
- Виконання наказу командира.
- Лікування.
- Ротація/переміщення.
- Навчання.
- Відпустка тощо.
- Всі з зазначених вище підстав повинні в обов’язковому порядку підтверджуватися командиром або оформленими належним чином документами.
Що вважається територією військової частини?
Територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини та межі військового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини є і територія військового корабля.
Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути конкретне місце виконання бойового завдання, місце несення варти, полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний завод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять. Це місце має бути визначене відповідним командиром (начальником), (маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні – посвідчення про відрядження, припис, місце виконання бойового завдання – в бойовий наказ, бойове розпорядження, журнал бойових дій, журнал оперативних завдань тощо).
За самовільне залишення самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби понад три доби, але не більше місяця винному загрожує покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
Якщо військовослужбовець (крім строкової служби) відсутній за місцем служби понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, повторно протягом року покарання призначається у вигляді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службового обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Якщо будь-який військовослужбовець відсутній за місцем служби понад один місяць- його може бути покарано позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
За самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби умовах особливого періоду передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, а в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці – на строк від п’яти до десяти років.
Також варто додати, що Верховна Рада ухвалила закон №8271 про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, який зокрема передбачає, що за мобілізованими до війська особами, які будуть визнані винними у дезертирстві чи невиконанні наказу начальників під час особливого періоду не буде зберігатися робоче місце у компанії, де особа працювала до мобілізації. За відповідне рішення проголосували 290 народних депутатів.
Ухваленим законом внесено зміни до статті 119 Кодексу законів про працю та визначено що: «Гарантії, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили».