Вочевидь, що ті, в кого є кредити, сьогодні опинилися в непростій ситуації. Доходи в умовах коронакризи переважно скоротилися, люди втрачають роботу, проте зобов’язань перед банком ніхто не скасовував. Як адвокату допомогти тим клієнтам, у яких виникли труднощі з виплатою споживчого кредиту і кредитор вже звернувся до суду, в чому особливості і якого результату реально досягти у таких спорах, ми поговорили з адвокаткою Наталією Загорняк, керуючою Адвокатським бюро «Антикризовий адвокат Н. Загорняк», кандидатом юридичних наук, кандидатом економічних наук. Наталія Загорняк вже не перший рік співпрацює з системою надання безоплатної правової допомоги, зокрема у м. Києві.
У суспільстві існує такий стереотип, що банк завжди виграватиме у позичальника в суді, адже у банках працюють юристи з досвідом, які «на цих питаннях всіх собачок вже поїли», тому і опиратися безглуздо. Чи завжди це правило спрацьовує?
Дійсно, як показала судова статистика, минулого року в Україні у 64% цивільних справ за позовами банків щодо стягнення заборгованості по договорах споживчого кредиту було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, з них переглядалося апеляційними судами лише 4,6% справ і майже половину залишено без змін. Водночас слід звернути увагу, що є надзвичайно високою кількість заочних рішень про задоволення позовних вимог кредитних установ щодо стягнення заборгованості по споживчих кредитах, яка складає 73% від загальної кількості судових рішень.
Отже, позичальникам-відповідачам насправді бракувало мотивації елементарно розібратися в ситуації, шукати аргументів на свою користь. Слід визнати, що згаданий вами стереотип, ймовірно, зумовив невисоку оцінку позичальниками необхідності співпраці з адвокатом.
Як відомо, заочне рішення не на користь позичальника-відповідача може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за складеною згідно з вимогами ст. 285 ЦПК України письмовою заявою відповідача. Така заява подається, як це визначено ст. 284 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення судом, а у разі залишення такої заяви без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до суду апеляційної інстанції.
У випадку прийняття судом заочного рішення не на користь клієнта, адвокату, звичайно, слід звернути увагу на причини неявки клієнта в судове засідання, чому він не повідомив суд про це, а також про обставини, що зумовили неподання відзиву. При тому, що такі клієнти зазвичай дізнаються про порушення свого права після того, як отримують постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Чи могли б Ви згадати з практики успішний приклад вирішення справи клієнта шляхом перегляду заочного рішення суду?
Так, звісно. Якось до мене звернулась клієнтка, яка мала на руках заочне рішення суду про стягнення з неї як позичальниці заборгованості за кредитним договором. Процесуальний строк перегляду цього рішення вже минув. Тому я звернулась до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для перегляду заочного рішення. Наслідком розгляду судом самої заяви про перегляд судового рішення стало прийняття іншого рішення – про відмову у задоволенні позовних вимог банку. На такий результат вирішення справи пішов цілий рік моєї дійсно кропіткої адвокатської праці.
Святошинський районний суд м. Києва своєю ухвалою від 18 грудня 2019 року задовольняючи підготовлену мною заяву про перегляд заочного рішення (від 21 січня 2019 року у справі №759/3981/18), виходив з того, що у справі відсутні докази про умисне неотримання відповідачкою позовної заяви і повістки про дату судового засідання, а також відсутні докази про отримання нею заочного рішення суду. Заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст. 285 ЦПК України, містила аргументацію на користь розгляду справи у порядку загального позовного провадження, детальний виклад заперечень проти позовних вимог із посиланням на відповідні докази, що додавалися. Також було обґрунтовано, що позивач пропустив строк позовної давності, та подано відповідну заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Розглянувши ці заяви суд, мотивуючи висновок про доцільність скасування заочного рішення, послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/11343/14-ц, викладену у постанові від 17.04.2018 року. Велика Палата встановила порушення судом першої інстанції порядку повідомлення про день та час судового розгляду справи, оскільки у матеріалах справи був наявний поштовий конверт, адресований судом відповідачеві, разом з повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв`язку по закінченню строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання. Саме тому Велика Палата дійшла висновку, що суд першої інстанції тим самим фактично позбавив відповідача права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Отже, внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Велика Палата наголосила на тому, що вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення, однак суд не встановив причини неявки відповідача на судові засідання через неналежність його повідомлення про час і місце розгляду справи.
Крім того, не дослідивши кредитний договір і проведений позивачем розрахунок процентів і пені за цим договором, не визначивши початок перебігу позовної давності за вимогами позивача про стягнення таких процентів і пені, суд визнав безпідставними доводи відповідача стосовно того, що вказаний розрахунок є помилковим, і що позивач звернувся до суду, пропустивши позовну давність. Дослідження зазначених обставин, на які посилався відповідач у заяві про перегляд заочного рішення, мало істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження у задоволенні позову може бути відмовлено.
Тобто запорукою перемоги у випадку заочного рішення суду про стягнення заборгованості по споживчому кредиту є спільні зусилля позичальника та адвоката вже на першому етапі?
Так, отримавши постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за заочним рішенням суду про стягнення заборгованості по договору споживчого кредиту, позичальнику доцільно без зволікання скористатися професійною допомогою адвоката. Аналізуючи результат моєї роботи, як адвоката по справі №759/3981/18, можу узагальнити, що запорукою успіху є оперативне і, при цьому, ретельне вивчення матеріалів справи, налагодження продуктивної комунікації з клієнтом, всебічне й повне опрацювання стратегії та обґрунтування заперечень проти позовних вимог з детальним їх викладенням у заяві про перегляд заочного судового рішення.
Проте суд, навіть скасувавши заочне рішення про стягнення з клієнта заборгованості по договору споживчого кредиту, знову призначає справу до розгляду. Що загалом можете зазначити стосовно обґрунтування заперечень проти позовних вимог у такій категорії справ?
Загалом в Україні судами минулого року за зверненнями кредитних установ присуджено до стягнення 479 345 589 грн, тобто, в середньому по 29 415 грн з позичальника.
15 вересня 2020 року у вже згаданій справі №759/3981/18 Святошинським районним судом м. Києва було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог до моєї клієнтки щодо стягнення з неї заборгованості майже 50 000 грн (з яких: 7 916,38 грн заборгованості по кредиту, 35 438,24 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 3319,08 грн заборгованості за пенею та комісією), та штраф майже 3 000 грн (з яких: 500 грн штрафу (фіксована частина) та штрафу у розмірі 2333,68 грн (процентна складова). Варто наголосити на тому, що у цій категорії справ визначальним є встановлення обставин про додержання письмової форми для застосовуваних при розрахунку розміру заборгованості умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту кредитного договору.
Позивач-банк крім анкети-заяви, заяви позичальника, розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт конкретного виду, на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід’ємні частини спірного договору. Заперечення відповідачки, разом із іншим, були обґрунтовані тим, що в анкеті-заяві та у заяві позичальника відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов’язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, строк повернення кредиту і розмір кредитного ліміту.
Крім цього, як з’ясувалося, розрахунок заборгованості за кредитним договором, який є первинним документом, не відповідає ані умовам спірного кредитного договору, оскільки не містить застосованої відсоткової ставки, ані вимогам положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України». Така аргументація відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №173/1384/18, у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі №645/6901/15-ц. Надані позивачем у справі №759/3981/18 Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна було вважати складовою кредитного договору. Це стосується і будь-яких інших, встановлених банком, нових умов та правил, чи щодо можливості використання додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у такому випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім під час укладення кредитного договору, то вочевидь лише наявність підпису може свідчити про прийняття позичальником (відповідачем) запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
А якщо банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за кредитом без відома позичальника, як тоді?
Такі випадки трапляються. Це стосується заперечень стосовно розміру позовних вимог у справах про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту. Тут хочу згадати свою іншу справу №760/22834/19, у якій 15 жовтня 2019 року Солом’янським районним судом м. Києва було повністю відмовлено у задоволенні вимог банку до мого клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 815, 68 дол США (еквівалент в гривні 123 960,04 грн) (з яких: 4 698 дол США 14 центів – заборгованість за кредитом, 117 дол США 54 центи – заборгованість відсотках за користування кредитом). Крім цього, позивач просив суд встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України.
Разом з іншим, заперечення проти позовних вимог були обґрунтовані тим, що у розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором банк – позивач в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку порівняно до встановленого договором рівня, не повідомивши про це належним чином позичальника-відповідача відповідно до процедур, визначених кредитним договором і чинним законодавством. Отже, якщо сторони кредитного договору досягли домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури.
У спірних правовідносинах така процедура не була передбачена, тому були застосовані положення чинного законодавства – правила ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п. 2, 92, 99, 100 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (в редакції, чинній на момент зміни відсоткової ставки). Відтак, слід було дотримуватися правила, що позичальник вважається належно повідомленим про збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Відповідний же правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року справа №753/1701/17.
Які помилки в процесуальних документах Вам особливо запам’яталися?
Звичайно, в першу чергу запам’ятовуються неточності, що зустрічаються у позовних заявах банків. Зокрема, як я вже згадувала, у справі №760/22834/19 за позовом банку до мого клієнта, позивач просив також встановити в порядку ч. 10 ст. 265 ЦПК України подальших нарахувань відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення суду. Це рішення, до речі, відноситься до тих нечисленних, що ухвалені судом не на користь банку і навіть не оскаржені банком до апеляційної інстанції. Впевнена, що із зазначеною вимогою не можна погодитись з огляду на її неправомірність. Приписами ч. 10 ст. 265 ЦПК України визначено, що нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення здійснюється з урахуванням законодавства України, що регулює таке нарахування.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відтак, закінчення строку договору, який належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов’язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. З огляду на викладене, строк виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Викладене відповідає правовому висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц Зважаючи на те, що умовами кредитного договору позичальник зобов’язався повернути кредит у конкретний погоджений сторонами термін, нарахування відсотків за користування кредитними коштами після спливу вказаного терміну суперечить приписам ст. 1048 ЦК України, оскільки з наступного дня права та інтереси банку мають забезпечуватись шляхом застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
А які помилки найчастіше роблять клієнти у таких справах?
Що стосується помилок клієнтів, то не можу не згадати знов-таки стереотип щодо «відмови суду від розгляду позову після спливу позовної давності». Тому, вважаючи, що судам заборонено розглядати позовні вимоги, за якими позивачами пропущено строк позовної давності, деякі клієнти, знаючи про звернення банку до суду із позовами до них, свідомо обирають стратегію мовчання. Подібна бездіяльність призводить до того, що відповідачі помилково не користуються правом, передбаченим ч. 4 ст. 267 ЦК України. Оскільки помітна частина звернень до суду про стягнення заборгованості за кредитними договорами подається банками із пропуском позовної давності, то неподання відповідачами заяв про застосування відповідних наслідків є прикрою помилкою.
Вважаю, що труднощі, з якими стикаються адвокати при розгляді такої категорії спорів, варті окремого, більш детального обговорення.
Підбиваючи підсумки, що б Ви могли порадити адвокатам, які здійснюють захист та поновлення порушених прав позичальників у таких категоріях справ, а також їх клієнтам?
По-перше, хотілося б поділитися з адвокатами спостереженням, що деякі, на перший погляд, елементарні прийоми ефективно допомагають організувати роботу та невпинно рухатися до поставленої мети:
- Уважно вивчати матеріали справи, приділяючи деталям максимальну увагу, адже будь-яка дрібниця важлива;
- З першої зустрічі налагоджувати продуктивну комунікацію із клієнтом, активно спонукати клієнта відчувати себе членом команди;
- Пріоритет для себе встановити саме для початкового етапу, не допускати поверхневих висновків і одразу всебічно та повно опрацювати стратегію й обґрунтування заперечень проти позовних вимог, оскільки саме це є запорукою успіху при підготовці якісної заяви про перегляд заочного судового рішення.
По-друге, на мій погляд, адвокату у суді при розгляді спорів стосовно неповернення кредиту стануть у нагоді нехитрі правила: “Немає двох однакових справ” та “Немає двох однакових клієнтів”.
Позичальникам слід звертати увагу на інформацію про строки, встановлені законом або судом для вчинення процесуальних дій, адже із закінченням строків втрачається і право на їх вчинення. При судовому розгляді цивільної справи кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Також, як вже згадувалося, важливим для позичальників є питання, чи не пропущено банком при зверненні до суду строку позовної давності. В будь-якому випадку, не слід зволікати, краще скористатися професійною допомогою адвоката. Це допоможе ефективно вирішити справу і зберегти ваш час та кошти.
Автор: Наталія Загорняк, адвокатка
*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи мережі правових клубів “Стань автором PRAVOKATOR“