“Участь адвоката у справах щодо захисту неосудних осіб відрізняється своєю специфікою та складністю від інших категорій справ та вимагає докладання додаткових зусиль та особливого підходу до підзахисного. В цій статті пропоную розглянути деякі аспекти, які необхідно врахувати адвокату при участі в справах про продовження, зміну, припинення примусових заходів медичного характеру.” – Ірина Смірнова, адвокат.
Підстави продовження, зміни або припинення застосування ПЗМХ
Порядок продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру (далі по тексту – ПЗМХ) регулюється, зокрема, гл. 39 КПК України. Продовження, зміна або припинення застосування ПЗМХ здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування. Розгляд питання здійснюється судом за письмовою заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), де тримається дана особа. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.На практиці непоодинокими є випадки не дотримання лікарями «Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 104/о «Висновок комісії лікарів-психіатрів щодо особи, до якої застосовуються ПЗМХ №___» (затв. Наказом МОЗ України № 527 від 28.07.2014 р). Трапляється, що відомості в комісійному висновку носять суперечливий характер, містять чисельні описки неузгодженості, всі графи не заповнені, відсутні дані про участь особи у реабілітаційних програмах, не зазначаються методи лікування пацієнта.
Зважаючи на це, адвокату необхідно ретельно ознайомлюватися з матеріалами справи та детально аналізувати висновок комісії лікарів-психіатрів. І, у випадку невідповідності складеного комісією лікарів-психіатрів висновку положенням Інструкції № 527 від 28.07.2014 р., звертати на це увагу суду під час розгляду справи.
Важливо під час розгляду такої категорії справ звертати увагу суду на тяжкість суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою у стані неосудності, на строки перебування особи у психіатричному закладі, її участь у реабілітаційних заходах, дотримання пацієнтом режиму лікування, наявність контакту особи (можливість позитивного впливу, контролю хворого) з родичами. Дослідження усіх цих обставин може вплинути на вирішення питання щодо зміни, продовження ПЗМХ, оскільки, саме суд приймає остаточне рішення щодо продовження, зміну та припинення застосування ПЗМХ.
У випадку наявності суперечностей, неточностей у комісійному висновку, можливим є звернення до суду з клопотанням про виклик в судове засідання лікаря-психіатра, що здійснює саме безпосереднє лікування особи, з метою роз’яснення висновку комісії лікарів-психіатрів.
Сумнів у правильності висновку комісії лікарів-психіатрів може стати підставою для отримання іншого альтернативного висновку, зокрема й на підставі альтернативних оглядів інших лікарів-психіатрів.
Участь пацієнта під час судового розгляду
Адвокату необхідно активно застосовувати свої процесуальні можливості. У випадку, якщо адвокат вступає в справу за призначенням, в залежності від стану здоров’я підзахисного, необхідно обов’язково провести конфіденційну бесіду з ним та відстоювати право особи бути присутньою в судовому засіданні (якщо медичні показники цьому не перешкоджають).
Пацієнт і його представник мають право бути присутніми на будь-якому слуханні, брати в ньому участь та бути вислуханими, суди повинні забезпечувати участь у судовому засіданні захисника та особи, щодо якої вирішується питання про застосування ПЗМХ (за винятком випадків, коли цьому перешкоджає характер її захворювання) або ж отримувати письмову відмову в разі її небажання бути присутньою (п. 10 Постанови Пленуму № 7 від 03.06.2005 р. «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування).
Обмежуючи обсяг процесуальних прав неосудних осіб, що реалізуються безпосередньо, законодавець наділив їх додатковими гарантіями здійснення цих процесуальних прав через участь у провадженні законних представників та захисника.
Чинним законодавством гарантовано щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, – з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності, забезпечується обов’язкова участь захисника.
Частиною 1 ст. 512 КПК України передбачено, що судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участі прокурора, обов’язкової участі фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу.
Стосовно обов’язкової участі у справах про застосування ПЗМХ законного представника висловлювався Верховний Суд (справа № 320/2609/16-к від 9 липня 2019 року), де суд звернув увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 44 КПК законний представник залучається, якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною.
Зміна, припинення застосування ПЗМХ
Зміна або припинення застосування ПЗМХу здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, одужала або, якщо внаслідок змін у стані її здоров’я, відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.
Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, мають право звертатися до суду із заявою про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру не частіше одного разу на 6 місяців та незалежно від того, чи розглядалося судом це питання у зазначений період. Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я. Зазначене право передбачене також в п. 16 Правил застосування ПЗМХ в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги
У висновку незалежного лікаря-психіатра мають бути зазначені підстави для зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру. У разі відсутності таких підстав, у висновку обґрунтовується необхідність продовження застосування примусових заходів медичного характеру (абз. 2, 3 ч. 2 ст. 95 КК України).З такою письмовою заявою також можуть звертатися захисник особи чи її законний представник у разі, якщо така особа за своїм станом здоров’я не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними, зокрема не може усвідомлено подати до суду відповідну заяву. Термін застосування ПЗМХ ухвалою суду не встановлюється, строками не обмежується, тому що він залежить від психічного стану особи.
Але необхідно враховувати, що законом передбачено, що особи, до яких застосовані ПЗМХ, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування ПЗМХ. представник закладу з надання психіатричної допомоги (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування ПЗМХ. У разі необхідності продовження застосування ПЗМХ понад 6 місяців представник закладу з надання психіатричної допомоги (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про продовження застосування примусового заходу.
До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування ПЗМХ проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців (абз. 1 ч. 2 ст. 95 КК України).
Зважаючи на це, адвокату необхідно звертати увагу на дотримання строків, передбачених ст. 95 КК України.
Такого висновку дійшов і Верховний Суд у справі №592/13856/17, який звернув увагу, що судом першої інстанції було правильно відмовлено у задоволенні подання представника психіатричного закладу про продовження застосування примусового заходу медичного характеру у зв’язку з пропуском шестимісячного строку для звернення до суду з відповідним поданням. В обґрунтування свого рішення Верховний Суд послався на ч. 5 ст. 12 Закону України “Про психіатричну допомогу”, згідно з якою, особа, якій надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, повинна оглядатися лікарем-психіатром не рідше одного разу на місяць, а комісією лікарів-психіатрів – не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про продовження чи припинення надання їй такої допомоги.
Крім цього, ч. 7 ст. 12 Закону України “Про психіатричну допомогу” встановлює, що надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку припиняється, зокрема,за рішенням суду про відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Також, в цьому рішенні колегія суддів звернула увагу на необґрунтованість доводів прокурора про те, що суд, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, порушив право особи, оскільки саме продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців, а отже не дотримання вказаних вимог є порушенням права людини.
Судова практика з питань оскарження судового рішення особою, відносно якої вирішувалося питання про застосування ПЗМХ
Слід зазначити, що особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування ПЗМХ, не позбавлена права подавати апеляційну скаргу на судове рішення, ухвалене в порядку, передбаченому главою 39 КПК України. Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду по справах № 756/11021/18, № 308/1397/13-к. Крім того, така позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2016 року по справі № 5-246кс(15)16, а також з практикою ЄСПЛ, відображеною, зокрема в рішеннях у справах «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», «Наталія Михайленко проти України», «Анатолій Руденко проти України».
Цікавою є позиція Верховного Суду, викладена в ухвалі від 27.02.2020 р. по справі № 716/1511/16-к, де суд зазначив: «У рішенні у справі «Горшков проти України» від 08 листопада 2005 року у пункті 44 ЄСПЛ зазначив, що ключовою гарантією за п. 4 ст. 5 Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Пункт 4 ст. 5 Конвенції вимагає, в першу чергу, наявність незалежного правового засобу, за допомогою якого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність триваючого утримання. Таким чином, з одного боку, конституційні положення та конвенційні норми закріплюють повноту права особи в частині доступу до правосуддя, а з іншого – ряд норм чинного КПК текстуально містять обмеження щодо кола учасників, наділених правом подання скарги на судове рішення. Однак із вузьким та буквальним підходом до тлумачення таких норм у категорично обмежувальний спосіб – як заборони права на подання скарги для особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, – погодитись не можна.
Вбачається очевидним, що законодавець при встановленні положення п. 5 ч. 1 ст. 393 КПК України виходив із того, що особа, яка в належний спосіб самостійно не може реалізувати своє право на подання касаційної скарги, повинна мати додаткові гарантії у вигляді автономних дій законного представника або захисника. Причому стан неспроможності особи в період дії права на апеляцію має бути дійсним. У кожному випадку має бути у фактичний спосіб з`ясовано, в якому стані перебуває особа, чи є можлива мета обмеження її у праві на доступ до правосуддя законною, чи є можливий засіб такого обмеження належним та пропорційним».
Щодо можливості касаційного оскарження рішень суду про продовження застосування ПЗМХ, слід згадати висновок Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.05.2020 р. у справі № 128/2811/17, в якому зокрема зазначається: «виходячи з вимог п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, частин 1, 2 ст. 424 КПК, ухвали суду першої інстанції про продовження застосування примусових заходів медичного характеру після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції за результатами такого перегляду оскарженню в касаційному порядку не підлягають».
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що участь адвоката в таких категоріях справ має бути активною та ефективною, для того, щоб судове провадження з розгляду подання лікаря-психіатра не звелося до процедури затвердження висновку лікарів-психіатрів. Неосудні особи є такими, які потребують особливого підходу, оскільки, такі люди є однією з найменш захищених в правовому аспекті групою населення та нерівними з іншими особами у реалізації особистих прав. І саме адвокат повинен сприяти у реалізації такими людьми належних їм прав, в т.ч. шляхом: ретельного ознайомлення з матеріалами справи, забезпечення права особи на безпосередню участь у судовому засіданні, права на оскарження судового рішення та користування іншими процесуальними можливостями.
Автор: Ірина Смірнова, адвокат
*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи мережі правових клубів “Стань автором PRAVOKATOR“